Не варто наголошувати, що нам, українцям, важко вгодити. Однак нам видавалося, що нам вгодили. Більше того, більшість планувала повертися сюди ж у наступному році. Шкода, що злі жарти «нефарту», злих випадковостей, поганих співпадінь чи просто некваліфікованих кадрів вирішили все за нас. Повертатися нам все таки перехотілося. Щоправда, аж у день від’їзду.
З чиєїсь доброї волі нам прийшлося кілька годин безпритульно тулитися невідомо де. Тому що, як виявилося, у договорі між туристичним бюро «Холідей-тур» та нами мова йде про те, що клієнт мусить виселитися з бази у день від’їзду до 7:30 ранку. Проте, на жаль, договір не передбачає куди, адже автобус виїжджає з бази аж о 14:00. Коли ми це збагнути… то на секунду відчули себе бомжами. Відтак було прийнято рішення вантаж залишити в автобусі, продукти в холодильнику (бо що з них буде за кілька годин спеки?), а з собою взяти необхідний мінімум для пляжу і ще трохи покупатися-позагоряти.
Кілька годин останнього відпочинку стали єдиною радістю того дня. Бо нас чекало багато сюрпризів нашого, українського, сервісу. Повернувшись до старого, вже кілька годин як не нашого будиночку, ми виявили, що наших продуктів у холодильнику нема. Це ми сприйняли напівжартома, бо і в наших лікарнях такі випадки трапляються частенько, коли прибиральниця миє холодильник, а продукти викладає чи то на вікно, чи то десь у своїх хоромах. На жаль, тут холодильник митим не був, так само як і жодного разу під час нашого перебування на базі, що не могло не здивувати… Але хто забиває собі голову такими дрібницями? Отже, ми відправилися в адміністрацію на пошуки свого «харчування в дорогу».
Адміністратор досить енергійно передзвонила прибиральниці і запитала, що трапилося з нашими продуктами, через хвилинку вона поклала трубку і винесла вирок: «Она іх вибросіла. Но віни горнічной в етом нєт». В цей момент до нас так ніби не все дійшло. Як то викинула? Нас таких виявилося кілька сімей-компаній. Ми на секунду почали згадувати, що у нас було: паштети, ковбаси, канапки, овочі… це не можливо було зробити ні з боку логіки, ні з боку етики. Все що завгодно тільки не викинути.
Відтак ми вдалися до досить екстравагантних методів — попросили показати нам місце, куди вона викинула наші продукти. Трохи довелося почекати. Однак прибиральниця все ж прийшла і відвела нас на смітник. Спершу вона робила вигляд, що гадки не має де наші продукти, а згодом пальцем показала на їх залишки, доречно сказати, що там були лише їх рештки.
Так і не покинувши сміттярку, ми вже з’ясували стосунки з адміністратором, що робити нам і нашим дітям протягом наступної доби. Хтось просив віддати гроші, а хтось погрожував, на це адміністратор бази відпочинку «Круїз» агресивно сказала нам, що ми «Франковская ніщєта». Гірше, певне, за це вона вже не могла нічого зробити.
Відтак стало доволі неприємно за наш, український, сервіс, який не те що шкутильгає, а просто не вміє ходити. Відсутність будь-якого натяку на комфорт та якість не може не вражати… Як так? Все, що змогла зробити адміністратор — це принизити, показавши свою непрофесійність, некваліфікованість, необізнаність у своїй справі. Вона, до речі, зауважила, що вини їхньої у тому, що ми шість годин не маємо де притулитися нема і про це варто спитати у тур-оператора. Тож, приїхавши додому, ми не полінувалися відвідати і їх.
Директор туристичного бюро «Холідей-тур» Михайло Мороз зауважує, що такий сервіс по Україні ще буде довгий час, чи то в Криму, чи Карпатах, чи на Шацьких озерах, а нам ще рости і рости до сервісу, який є, приміром, у Туреччині. За його словами, в Криму є проблема кваліфікованих кадрів, бо працюють люди, які не є спеціалістами, не говорячи вже про сервіс у будь-якому кафе чи ресторані. Виявляється, на посади офіціантів, прибиральників та іншого персоналу набирають ДЕШЕВУ робочу силу, яка може собі дозволити робити все, що завгодно.
Відтак Михайло Мороз наголосив, що обов’язково врахує наші зауваження щодо того, що людям довелося шість годин безпритульно тинятися пляжами. Втім, зауважив, що ми такі перші і що він вперше чує, щоб хтось звертався до нього з таким питанням. Це, звісно, не може не дивувати: ну чого ми все ж таки такі безпорадні? Чого терпимо, коли важко, чого не готові казати те, що думаємо, чого не можемо за себе постояти, коли дійсно треба?
От у кримчан, до речі, це виходить краще. Навіть дорогі та свіжі продукти викидають… як кажуть, на смітник. Щоправда, нам у це не дуже віриться. Може, через те, що ми, як люб’язно нас назвала адміністратор «Круїзу», що знаходиться у смт. Міжводне, «ніщєта», а може через те, що нас усе життя вчили «Хліб, то святе, не викидай його». Але про що ми говоримо. Крим — то ж інша, вища раса. Хочуть і викидають, а адміністрація за це ще й похвалить.
Тож, якщо давно не відчували себе приниженими та розтоптаними, то ласкаво просимо на відпочинок в Криму! База «Круїз» про все подбає!
