Добре відомо, що будь-яка людина може безконечно довго дивитися на те, як палає вогонь, а будь-який галичанин може довше, ніж безконечно, дивитися на вогонь, в якому горить те, що його галицькому серцю не миле. Тому на Вічевому майдані у неділю, в очікуванні такого собі івано-франківського автодафе, зібралося чимало місцевих жителів та представників преси. Проте рівно о 16 годині, а саме на цей час було заплановано початок акції, та Вічевому майдані не було ні вогнища, ні книг, ні голови «Поклику нації» Тараса Боднара, виступав тільки народний колектив. Журналісти уже згрішили подумати, що то саме майстри співу придумали для себе такий хитрий піар-хід.
Але все ж таки через хвилин двадцять з’явився і сам голова «Поклику нації» Тарас Боднар, і книжки у його руках. Всі в нетерпінні завмерли, очікуючи палаючого видовища. Але для загального розчарування пан Боднар повідомив, що палити книжки ніхто не збирається, і, як пізніше він заявив у коментарях пресі, ніхто й не збирався. За його словами ті, хто прагнуть побачити полум’я, мають змогу спостерігати його у натовпі, «воно палає, це полум’я злості й ненависті, ненависті до тих, хто прийшов нас поневолювати».
Одними з перших пан Боднар привітав на акції російських журналістів, які, за його словами, приїхали, щоб побачити акт вандалізму та фашизму. Фашизм тут, напевно, приплівся завдяки надзвичайно ефективній роботі радянської ідеологічної пропаганди, яка дуже вміло підміняла поняття. Бо, як відомо з шкільного курсу всесвітньої історії, режим фашистів був у Італії, а спаленням книг, як однією зі складових ідеологічної пропаганди, увійшли в історію німецькі націонал?соціалісти. Саме міністр пропаганди Третього Рейху Гебельс організував спалення книг студентами в 1933 році. Акції Гебельса тоді мала приголомшливий ефект, якого не в останню чергу було досягнуто завдяки впливу вогню на психологію людини, адже саме вогонь символізує радикальні зміни та наміри.
Оскільки недільна акція радикальних намірів на меті не мала, за словами Тараса Боднара, вона просто була спрямована на привернення уваги керівництва держави та служби безпеки України до того, чим засмічують мізки українців, то вирішили обійтися й без полум’я і просто поскидати недогідливі книги у ящик з-під горілки «Русский стандарт», як в уособлення одного з російських народних явищ.
Першою книгою, яку відправили у цей ящик, став твір під назвою «Бандеризация Украини», за словами організаторів, саме вона спровокувала появу ідеї акції. Слідом за нею туди ж потрапили «Евангелие от Маркса», «Великие противостояния — национальная идея или направления главного удара. Путь Росии» Максима Калашникова та «Происхождения украинского сеператизма» Николая Ульянова. Наступним після пана Бондаря підкидав книги у ящик заступник голови правління «Поклику нації» Володимир Брова. З його легкої руки компанії попереднім творам зіставили труди Олеся Бузини, книга Олега Платонова «Святая Русь и окаянна Нерусь», «Крест и свастика». До виконання цього обряду також долучилися представники співорганізатора акції — громадської організація «Патріот України» — з Івано-Франківська — Сергій Сивачук та Чернівців — Ігор Наконечний. Коробку з антиукраїнськими книгами вирішили відіслати до Кремля, додавши до неї у супровід послання у стилі листа турецькому султану від козаків: «Панове президенти, прийміть від нас оцей дарунок та використайте його належним чином, там, куди ви, і ми, і королі завжди ходимо пішки. Вибачте, що без поваги. Вільні і незалежні українці».
Ще одним знаковим явищем акції став неологізм від пана Боднара — «перешиванні», це слово тепер має слугувати для означення тих, хто змінив свій ідеологічний світогляд зі зміною політичної ситуації. Ілюстрацією такої зміни послугувала зачитана біографія депутата облради від фракції БЮТ Володимира Качкана.
Як відомо, на кожну дію існує протидія, якщо застосувати це до соціуму, то й на кожну антиукраїнську книжку повинна бути проукраїнська. Адже ілюстративне визбирування з книжкових прилавків посуті нічого не змінює, можливо, набагато ефективнішим було б якщо не ініціювання написання книг проукраїнського спрямування, то хоча б видавництво тих, що вже існують. На жаль, видання книги вимагає організованості й наполегливості, і ще вміння бути майже не помітним, бо не в силі привернути до себе стільки уваги громадськості.
Comments are closed.