Журавель – лідер і вокаліст рівненського гурту «От Вінта», автор відомого малюнка «Небесна сотня» та багатьох інших карикатур. У Франківськ завітав на святкування 103-ї річниці «Пласту» та презентував книгу «Карикадурка». Про послання в майбутнє, найстрашнішого ворога та чудодійну силу сміху – в розмові Юрка з «Репортером».
– Юрію, ви грали на концерті з нагоди річниці «Пласту», саме для пластунів грали щось особливе? І взагалі, як настрій після концерту?
– Чудовий. Мені «Пласт» завжди подобався, і я себе згадую в часи «совка», коли був піонером, то тоді діти так не бісились і не відчували себе вільними. А тут, коли дітей запрошуєш на сцену, вони вискакують на неї легко, по сцені починають ходити хлопчики й дівчата по 3-5 років, забирають у нас мікрофони, розкручують ударну установку, починають лоскотати барабанщика… Концерт був важкий фізично – це страшніше, ніж грати для байкерів.
А грали ми для пластунів пісню, написану 13 років тому, – «Гей, скобе!», а ще пісню «Зоряний вітер», яка була присвячена однойменному фестивалю, він започаткований саме в Рівному і збирав усі пластунські осередки кожного обласного центру.
– Учора франківські пластуни заклали «Капсулу часу» – послання в майбутнє. Якби у вас була така можливість, що б написали ви?
– Ого, важке питання… Весь час треба пам’ятати, що ми українці та шукати всю правду в історії. Шукайте правду в історії і робіть з історії висновки, аби не помилятись у майбутньому. І бійтеся найстрашнішого нашого ворога – москаля. Ще, напевно, згадав би наймудріші слова Шевченка: «І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь». Наприклад, брати мудрість і хитрість від жидів, від росіян – прямоту і наглість, патріотизм – від італійців, шляхетність – від поляків.
– Ваша книга «Карикадурка» – це така іронія здебільшого над ворогами. Як думаєте, ми, українці, здатні посміятися над собою? І чи є у вас такі роботи?
– Так, є. Самоіронія якраз притаманна українцям, вона притаманна лише сильним людям. Слабкі зазвичай закомплексовані, вони бояться сміху над собою. А людина, яка може іронізувати з себе, визначає свої недоліки і знає, як із ними боротися.
Деякі роботи в мене взагалі вийшли пророчими. Наприклад, це пекло, де варяться регіонали, – як їх черговий з’їзд, призначений десь у пеклі, і вони там то з вікна кидаються, то стріляються.
– Як народжуються ваші роботи?
– На кожну подію я реагую малюнком. А часи Майдану мене просто вбивали, бо кожен день якась подія. Минулого року я ще й втратив дружину, дуже важко було. І я ловив себе на думці, що малювання якраз рятує від стресових ситуацій. Деякими малюнками я спасав і себе, і оточуючих. З’являється іронічна оцінка якоїсь події, ти смієшся над цим і це допомагає людям. Як казав свого часу знаменитий данський карикатурист Херлуф Бідструп, «ми так довго мучилися з Гітлером, бо ми не встигли вчасно над ним посміятися».
– Якби ви зараз вирішили намалювали Україну, як би виглядала ця карикатура?
– Україна мені досі схожа на старий іржавий радянський танк, який досі намагається міняти командира екіпажу чи сам екіпаж. Але танк старий, він не їде, в нього навіть і башта вже не повертається, він не спроможний воювати та й узагалі рухатись. Тому нам треба зрозуміти, що використовувати його вже не варто. Зараз росте молодь, яка більш мобільна, можливо, нам варто вилізти з того танка, кинути його, хай він догниває, і займатися чимось зовсім новим. Бо ми досі використовуємо старі потужності, номенклатурну систему, чиновників, а з ними давно пора розпрощатися і самим взятися за розум.
– А як би зобразили Франківськ?
– Ми от досі їздимо в зону АТО, і за рік до подій на Майдані були в Сєвєродонецьку, Краматорську. І що б там не казали, Україна східна і західна – вона дуже різна. У Франківську відчувається інститут сім’ї, тут є традиції, от пластове збіговисько – пластуни з батьками, відриваються на повну, це природно і класно. Ми не бачимо п’яних на вулицях, те саме й на вулицях Тернополя, Рівного. Тому Франківськ у малюнку – це невеликий сквер, бруківка, молоді сім’ї з дітьми, молодь – на скейтах, велосипедах, і всі до пізнього вечора відпочивають. Це говорить про спокій, про європейське сучасне місто.
– У 2004 році ви разом з артистами та політиками взяли участь в автопробігу «Поїзд дружби», їздили сходом України, закликали до дружності та братерства. Чи робите щось подібне зараз?
– Зараз ми беремо участь у проекті «З країни в Україну». І їздимо не лише з концертами, але й цілою групою людей, які проводять майстер-класи з гончарства, плетіння з соломи. Це Краматорськ, Слов’янськ, там, де нещодавно була війна, щоб люди розуміли, що Україна – це модно й цікаво, у нас є не тільки шаровари й вишиванки, а й сучасні цікаві українські технології. Але щоб це не було запізно, бо якби ми були уважнішими ґаздами і прибирали у своїй господі, пацюки б не лізли до нас у вітальню, а вони вже тут і ми змушені їх вбивати. А якби вчасно прибирали, тобто займалися вихованням і культурою… Тобто це якраз наслідок того, що в Донецьку й Луганську протягом 20 років не робилося фестивалів, не відкривалися бібліотеки, нічого не робилося в культурному плані з боку України. А те, що робить зараз Кириленко (міністр культури – Авт.), це дратує, це вже запізно.
– Чим будете дивувати своїх прихильників надалі – як музикант, аніматор, художник?
– Зараз хочу зробити 10-хвилинний мультфільм про історію України. Новий альбом від гурту «От Вінта» буде більш потужний, ми хочемо експериментувати. У «Карикадурці 2» теж з’явиться багато цікавинок, вже є більше 200 робіт, до вересня з’явиться ще стільки ж.
Comments are closed.