Все, що відбувається зараз в Україні – це наш тяжкий історичний спадок, в якому перемогла не ідеологія аристократії, як це сталося в західних країнах, а ідеологія посполитих та козаків.
Непереборне махновство сидить у душі зазбручанського українця, і з цим годі боротися, бо воно завше вилізе як Пилип з конопель і дасть себе відчути. Ця частина українців ненавидить будь-яку владу. І так було завжди, пише Юрій Винничук на порталі Збруч.
Про те, що присутність вулиці Максима Кривоноса у Львові ганьбить саме місто і його історичну пам’ять, я писав і давніше. Але посполитий люд не переконаєш. Ще 22 жовтня 1998 року газета «За Вільну Україну» обурювалася тим, що я негативно висловився про пам’ятник Кривоносу на Високому Замку. Пам’ятника й досі нема, але є пам’ятний знак.
Я не знаю, чи в світі є десь іще аналоги такого маразму, щоб увічнювали пам’ять якогось руйнівника. Людина, яка захопила замок, який обороняли не тільки поляки, але й українці, і яка всіх там порубала, не може заслуговувати на пам’ять нащадків тих порубаних львів’ян.
А однак примітивістське мислення, заражене соціалістичними догмами Михайла Грушевського – який бачив, як і Лєнін, лише народ рушійною силою – далося взнаки. Тому й Івано-Франківську не повернуть ім’я його засновника Станіслава Ревери Потоцького, бо вважається, що то польський шляхтич. Хоча він викупив землі, на яких розташоване місто, для спорудження фортеці проти набігів кримських татар. А кого мала оберігати та фортеця, як не місцевих жителів?
Козацтво давно перетворилося на міф. Зі школи ми знаємо, що козаки були щитом, який обороняв нас від татар і турків. Але в школі не розповідають про те, що було до козацтва. Хто нас тоді обороняв?
Читайте: Юрій Винничук: Нічний репортер
А обороняли нас якраз магнати – ті, кого ми тепер нарікаємо польськими шляхтичами. Обороняли не лише від татар, але й від розбійників, таких, як Андрій Боруля, якого прозвали Мухою. Він підняв повстання в 1490 році на Покутті.
Повстання Мухи описують як визвольне повстання селян проти шляхти, воно відображене в художній літературі й живописі. Однак відображене брехливо, бо проти повстанців виступила не тільки польська шляхта, а й українська.
Але важлива інша річ: хто інспірував це повстання. Гадаєте, прості селяни зібралися й вирішили повстати? Ні. Це як у випадку з «національними дружинами» – натхненником цих заворушень стали зовнішні вороги. У цьому випадку – молдовський господар Штефан, який прагнув захопити Покуття і Галичину.
Ці прагнення молдован не канули в Лету. Ви думаєте, що тільки румуни марять про велику Румунію і малюють Буковину барвами румунської землі на мапах? Ні, молдовани теж. Молдовський письменник Іон Друце, якому зараз 90 років, з яким товаришували українські письменники, і чиї п’єси ставили навіть у Львові, заявив, що неправомірно було віддати Україні Ізмаїл і тим перекрити вихід Молдови до Чорного моря. Та, виявляється, це ще не все: від Молдови також незаконно забрали ще й Буковину і Чернівці, бо ці місцевості етнічно тяжіють до молдован.
Читайте: Юрій Винничук: Кастрована класика
При цьому він чомусь не згадав про українські села в Молдові, котрі не мають ані українських шкіл, ані газет, ані радіо і телебачення – тобто всього того, що мають молдовани в Україні. Правда, з доволі дивними, як на молдован, українськими прізвищами. Недавно в Чернівцях ми з Андрієм Курковим зазнайомилися з юною молдованкою на прізвище… П’ятихатченко. Вочевидь, нащадок козаків за Дунаєм.
Та повернімося до наших магнатів. Бо коли ще не було козаків, то саме вони боронили українців від татар. Громили їх з успіхом Костянтин Острозький, Микола Каменецький і Михайло Вишневецький, зокрема 28 квітня 1512 року розбили двадцятитисячне татарське військо в битві під Лопушним (біля Вишнівця) у 1512 році і звільнили 16000 бранців. І бранцями цими були не поляки, а українці.
Не менш успішно громив татар і Ян Каменецький. У 1508 році після нападу буджацьких татар на Волинь, маючи лише 500 вершників, об’єднався з загонами братів Сангушків – Романа та Андрія – і вирушив доганяти татар «Чорним шляхом». Догнав їх під Красиловом. Було вбито коло 2000 нападників.
Читайте: Юрій Винничук – про життя в ящику та московські телешоу
Такі ж подвиги здійснили подільський воєвода Станіслав Лянцкоронський, Остафій Дашкевич і Предслав Лянцкоронський, Якуб Сецегіньовський, Бернард Претвич («За пана Претвіца – вольна од татар ґраніца») – за всіма ними по кілька перемог над загарбниками.
Не варто забувати й перемоги на Поділлі військ Требницького, Миколи, Олександра і Прокопія Сенявських. То були битви під Кам’янцем, Теребовлею, Підгайцями, Меджибожем і в багатьох інших менш важливих місцях, як згадує про це дипломат і творець оригінального шифру Блез де Віжинер (1523–1596) в 1573 році. Зокрема про Миколу Сенявського, воєводу руського, він пише: «Під проводом цього князя війська не зазнали жодної поразки, а мали лише перемоги й зупинили набіги та завоювання здирницьких і зголоднілих варварів, призвичаєних, як кажуть, шукати свою здобич тільки через жарке полум’я».
Читайте: Юрій Винничук: Свято нескінченних поразок
Не забували при цьому наші магнати й боронитися проти експансії молдован та волохів. Якби не вони, Буковина, Покуття і частина Галичини були б для нас втраченими.
Магнати також колонізували задніпров’я, засновували там міста, села й слободи і будували не костели, а церкви.
А є на їхню честь десь якась вуличка? Бодай маленька, зачухана, сліпа вуличка?
Нема і не буде, доки козацький міф буде домінувати над всією нашою історією.
