В недавньому польському законі є, звісно, й здорове зерно – це заборона вживати «польські концентраційні табори смерті». Бо які ж вони польські?
Але вираз «польські концентраційні табори» можна вживати? Я про Домб’є, Березу Картузьку і Явожно, через які пройшли десятки тисяч українців. А в Березі ще й чимало євреїв-комуністів відбувало покарання.
Не надто від концентраційних відрізнялися табори з інтернованими вояками армії УНР, бо мерли вони там, як мухи, пише письменник з Франківщини Юрій Винничук на порталі Збруч.
Очевидно, тепер синьо-жовті, а надто червоно-чорні прапори опиняться у Польщі під забороною. Тут, правда, цікава колізія, бо не все, що називають бандерівським, було бандерівським. Якось я раніше не звертав уваги на окремі деталі відомої картини Іллі Рєпіна «Запорожці». А там у козаків за спинами бачимо два скручені прапори: синьо-жовтий і червоно-чорний.
І як тепер з цим жити?
Те, що поляки бороняться від різноманітних маразмів, які часто вигулькують у книжках та фільмах (зокрема можна згадати німецький серіал «Наші батьки, наші матері», де поляків і українців показали учасниками Голокосту і антисемітами), дає і нам гарний приклад, як нам боронитися від таких самих вигадок. Бо коли поляки дуже гостро запротестували проти цього серіалу, то ми обмежилися лише фейлетонами. І жодної ноти протесту від уряду.
Думаю, що і нам раз і назавжди треба заборонити вираз «українська поліція» під час Другої світової, бо яка ж вона була українська? Навіть поминаючи той цікавий факт, який відзначають німецькі документи, що так звані українські поліцаї розмовляли російською. Цю поліцію тулять геть до всіх злочинів, всюди вона була.
До теми: Юрій Винничук: Не нам, бл@дям
Але ж на російських окупованих теренах теж була поліція, однак вираз «русскіє поліцаї» мені не зустрічався. Зазвичай обмежуються лише одним словом «поліцай» без уточнення, або, як це видно з російських перекладів зарубіжних авторів, ліплять українців усюди, куди не ліньки, хоча в оригіналі українці не згадувалися.
У Польщі теж була поліція, і в гетто була поліція. Але куди їм? Найпопулярнішими є українські поліцаї. Навіть в німецьких концентраційних таборах пильне око росіянина, поляка чи й німця бачило саме українських поліцаїв.
Цікаво, яким чином вони їх отак з відстані вирізняли? Невже вони й там синьо-жовті опаски носили? Бо окремі свідчення вражають: Владислав Шпільман, відомий нам з фільму «Піаніст», у своїх спогадах теж бачить у шпарку вагона на в’їзді до концтабору… українських поліцаїв. Важко сказати – може, вони співали «Гей у лузі калина», може, мали вишиванки, а може, йшли навприсядки.
У німецькому серіалі можна побачити українську поліцію з синьо-жовтими опасками, правда, не в одностроях, а в якихось лахах, навіть у Смоленську. Бо яка ще там могла бути поліція? Тільки українська.
До теми: Юрій Винничук: «Україна – для знищення Росії»
Такі речі останнім часом стали популярними і в російських фільмах. Під час Другої московсько-української війни вже нема потреби церемонитися, і колишній «молодший брат» перетворився на ворога. Хоча це не заважає й далі повторювати «ми же адін народ».
У фільмі «Конвой» група совєтських солдатів під час війни супроводжує таємний вантаж. Географія подій не уточнена, але зрадники – «куркулі». Не «кулакі». Хоча ми бачимо не українські села з побіленими хатками і вишневими садками, а похмурі дєровні без садків. Відчувається, що не мають вони де знімати Україну. Тому й у фільмі «Гоголь», такому собі псевдокриміналі, «Діканька» теж типова дєровня і мужики вбрані відповідно.
Раніше в совєтських фільмах про війну мусила бути політкоректність, яка полягала в обов’язковій присутності представників братніх народів. Найпопулярнішими були грузини і українці. В «Конвої» теж маємо представника братнього народу, хоч і прямо не вказано якого саме. Але прізвище промовляє само за себе – Максим’юк.
До теми: Юрій Винничук: Слуги духовної пухлини
Але якби ж то тільки прізвище! Хто найбільший боягуз? Максим’юк. Хто найбільший скупердяй? Максим’юк. Хто вічно голодний? Максим’юк. Хто вкрав з воза ковбасу? Теж Максим’юк.
Ціле щастя, що вкінці фільму він нарешті гине і глядачі можуть з полегкістю зітхнути. Бо то як у фільмах за Стівеном Кінгом. Іно побачиш там товстуна – це певна гарантія, що він дуже скоро перетвориться на жертву. Можливо, таким чином американці борються з ожирінням.
Політкоректність тепер у моді. В новому фільмі «Падіння Трої» буде дуже політкоректний Ахіллес. Хоча ми вже це проходили, бо бачили і не менш політкоректного Орфея. А вже хрестоносців, то й не порахувати. В рімейку «Чудової сімки» усіх ковбоїв розподілили теж політкоректно: китаєць, негр, ірландець, мексиканець, індіянець і т. д.
Причина політкоректності проста, як дишло. Усі етнічні меншини дуже люблять фільми, в яких знімаються їхні представники, і завдяки цьому роблять касу. І дарма, що такий фільм втрачає на історизмі та й здоровому глузді.
До теми: Юрій Винничук: З Росією в черепі
Але це тягнеться не від сьогодні. Хтось колись вирішив, що Отелло мусить бути чорним, хоча маври – це араби, а вони не чорні. Ну тут спрацювала не так політкоректність, як неосвіченість.
Але чорний Ахіллес… яка ж тоді буде Поліксена? Може, китаянка? Так, чого доброго, і до Олімпу доберуться!
Вночі мені снилася чорна Афродіта. Кивала пильцем і казала: «Чекай-чекай, ви ще доживете, що в якомусь фільмі Богдана Хмельницького зіграє єврейський актор, а Стефка Бандеру – поляк. Щоб я Зевса не бачила!»
