Один за одним багатоходові проекти ФСБ успішно хляпнули. Ні цар Зрадошвілі, ні тротилова Надя не спрацювали. А тут ще європейці свиню підсунули. Вирішили більше не підтримувати наших популістів і зрадофілів, що сидять на їхніх ґрантах. месії
Але в колоді достатньо краплених карт. І ось чергова. Вже наша мужня «Свобода» піднімає пошарпаний прапор ліворуції та закликає людей на вулиці, пише Юрій Винничук на порталі Збруч. месії
«Досить косметичних змін! Досить бутафорних реформ!»
Стоп! Це про які бутафорські реформи мова? Декомунізація, медична, пенсійна й освітня реформи, безвіз, позбавлення залежності від російської економіки, ба більше – ще й від їхніх соціальних мереж, фільмів та серіалів, телеканалів та книжок, відновлення боєздатності армії, прозорро, підтримка української мови у ЗМІ, автоматичне відшкодування ПДВ, створення НАБУ, НАЗК, САП, на черзі антикорупційний суд…
Про Ryanair, Інтерсіті, 3G, 4G взагалі мовчу.
Читайте: Юрій Винничук: Добрі справи
Це все бутафорія?
Ну, а Міжнародний валютний фонд і геть здурів. Ну, то ж треба: опублікував дослідження з макроекономічної ситуації в країнах Східної Європи. А там – не повірите! Нема жодної критики. Нема звинувачень у тотальній корупції, про яку так люблять волати, бо корупція існує всюди, навіть у найрозвинутіших країнах. Але так, як зараз борються в нас із нею, не боролися ніколи.
І якщо хтось на те вам каже, що не садять, то знайте: маєте справу з ідіотом. І сперечатися з ним марно.
Ідіот тупий і сліпий. Декомунізація? – Кому воно треба? Безвіз? – А де гроші взяти?
Читайте: Юрій Винничук: Ти мені не дорогенька
Ну, вибачайте, бо як казав Біл Ґейтс: якщо ви народилися в бідній родині, то це не ваша вина; а якщо ви в бідності помираєте, то це таки ваша вина.
Найкумедніше з закликів нових ліворуціонерів: «Антиолігархічний пакет докорінних перетворень є». Так-от, чи є в тому пакеті антиолігархічному згадка про того вашого папіка, чиї предки були з Каламиї? Того, який зараз в бігах, як і деякі інші олігархи, але справно фінансує ліворуцію.
Колись «Плюси» розвісили по Україні символічну рекламу екранізації Достоєвського: «Ідіот. Ти не один». На каналі НьюзВан у глядачів, до яких належать здебільшого вата і зрадофіли, запитують: «Можно ли улучшить жизнь силовой сменой власти?» З 20 тисяч опитаних 95% відповідають «да», 5% – «нет».
Читайте: Юрій Винничук: Яйця з газом
Силову зміну влади починають пропагувати навіть на радіо «Свобода», де лідер «Нацкорпусу» погоджується з тим, що «внутрішньо підтримати силову зміну влади – на це погодиться значна частина військових. Тобто це не викличе у них негативу, а викличе скоріше позитив».
І далі лунає стара пісня про повільне проведення реформ.
Однак коли я читаю про повільне втілення реформ, то мушу сказати, що швидкою буває тільки Настя. Хоча можу також сказати, де це було швидко й успішно втілено: в Чилі.
До теми: Юрій Винничук: Як гартувалася лють
Комуністи готувалися перетворити Чилі на Кубу. Але Піночет це все зіпсував, а потім запросив американських економістів, і вони все швидко порішали. Чилі давно вже обігнало своїх сусідів за рівнем економіки.
А я ще в 1992 році в «Post-Поступі» опублікував статтю про те, що нам треба свого Піночета. Ого-го, що там почалося….
Хоча, яка найпопулярніша приповідка була в той час, коли народ штурмував магазини, трамваї, маршрутки?
Нагадати? «Нема на вас німця!»
Читай – Піночета.
Особливо дивують деякі журналісти, які за часів Яника сиділи тихо як миші під віником. Усі ці журнашлюшки, які колись радісно поїхали на прийняття в Межигір’я до Овоча, тепер усі – борці з режимом, відстежують Мальдіви, вілли. А тоді чого мовчали? Чому вас не цікавило, за які шиші Овоч усе це збудував?
До теми: Юрій Винничук: Прем’єрські байки
Чому ви не запитали в його дружини продекламувати «Заповіт»?
Та ви ж і в мадам Кучми цього не питали.
А зараз усі такі хоробрі?
Коли я зазираю в акаунти зрадофілів, то бачу, що більшість – це нещасні люди, яким не повелося в житті: «Все складно». В дитинстві їх всі товкли, знущалися над ними, називали якимись принизливими прізвиськами, дівчата їм не давали, мама била віником…
І от вони отримали трибуну – Фейсбук! І стали князями життя. Вони можуть, лежачи на канапах, сидячи за кордоном, скидати цю владу, кричати: «Вперед! Міхуїл, ми з тобою! Всі на Майдан!». Нарешті! Нарешті вони відімстять за своє зневажене дитинство, за свою пригноблену онанізмом юність…
