Серед українських письменників моєю улюбленою завше була Наталена Королева. Я прочитав геть усі її твори, які лише були видані або опубліковані в часописах, а також дещо й з рукописної спадщини. Остання книжка, яку я прочитав, – це її автобіографічна повість «Шляхами і стежками життя», яка вийшла нещодавно і досі не публікувалася, за винятком окремих уривків.
Кожен, хто бере в руки будь-яку книжку Наталени Королевої, от хоч би таку популярну, як «Легенди старокиївські», довідується про неї дивовижні речі. Найперше, що її батько був граф Адріян-Георг (є варіанти – Юрій, Єжи) Дунін-Борковський – мандрівник, учений, член Французької академії наук. Дід, Адам Борковський, брав участь у польському повстанні проти москалів і загинув у 1863-му. Бабця по батькові, Теофіля Домонтович, – теж блакитної крові, пише Юрій Винничук для порталу Збруч.
А мама походила зі старовинного іспанського роду Ля Серда (письменниця це прізвище подає як Ляцерда). Повне ім’я її матері – Maria Clara de Castro Lacerda Fernandes de Cordoba de Medinaceli y Figeroa!!! Її легендарним прапрадідом був сам Ель Сід, переможець маврів! І виховувалася майбутня письменниця при іспанському дворі. У неї був закоханий король Альфонс.
У Франції вона навчалася в Археологічному інституті, в Академії мистецтв, на медичних курсах, вчилася співу в консерваторії і співала у паризькій та італійській опері, грала в паризькому і петербурзькому театрах. І все це в один період.
Читайте також:
Її першим чоловіком став перський князь Іскандер Гакгаманіш ібн Куруш, нащадок перського царя Кіра. Звідтоді вона називалася княгиня Гакгаманіш ібн Куруш.
Її друзями були… о, всіх і не перелічити. Але одного згадаю – письменник і парапсихолог Каміль Фламмаріон (1842–1925).
Згодом вона вийшла заміж за письменника Василя Короліва і стала називатися Наталена… ні не Королéва, а Корóлева. Бо так правильно озвучувати її прізвище. Правда, чоловік її не сприймав як жінку і звертався до неї у чоловічому роді.
Вона знала багато мов, гарцювала на конях і фехтувала. Тут ще можна багато чого додати, але й цього досить. Одне тільки турбує: вся ця багатюща інформація про письменницю походить з її ж таки автобіографічних творів. Жодних інших документів чи спогадів не існує. Всі, хто її знав і пізніше згадував, повторювали лише те, що написала вона.
Тому й мандрує уся ця «тисяча і одна ніч» з книжки до книжки, зі статті до статті, з дисертації до дисертації. Та і я, многогрішний, користувався нею, коли упорядкував два видання її творів. Але я не досліджував її життя, я лише опрацьовував її твори і використовував усім відому інформацію.
А от бездумність науковців, які написали гори наукових статей і праць про Наталену, якось важко зрозуміти. Жоден з них не піддав сумніву окремі епізоди цього бурхливого, казкового і неймовірного життя. Жоден не спробував пошукати в інтернеті сліди усіх цих прекрасних людей з родини письменниці. А в інтернеті є все.
Читайте:
Ну, хоч би хто спробував знайти сліди її діда Адама Борковського. Бо сліди його знайти просто. Усі повстанці 1863-го, особливо ті, що загнули, та ще й шляхетського роду, старанно занотовані. Але Адама серед них нема. Тобто один Адам знайшовся з 1812 року народження, і теж повстанець, але він не загинув у 1863-му. Та й застарий для діда, який загинув замолоду.
Родовід Дунін-Броковських описаний дуже детально: «Polski Słownik Biograficzny», «Rocznik Szlachty Polskiej», «Родословная дворян и графов Дунин-Борковских. Герба Лебедя», Чернигов, 1890…
Є оцифрована і дванадцятитомова «Silva Heraldica» Богдана Лущинського (Bohdan Łuszczyński). Зрештою, Станіслав Ян Дунін-Борковський (1782–1850), дослідник польської генеалогії, уклав «Almanach Błękitny», де мусили б згадуватися родичі батька Наталени.
Але ні – жодних слідів. Не знає Французька академія і такого вченого, як Адріян Дунін-Борковський, не знає його і німецький інтернет, хоча, як стверджував Василь Королів, німці дуже цінили його праці. Але нема ніде згадок про його наукові праці з ентомології.
Хоча в інтернеті дещо є. На сайті pl.rodovid.org всі згадані персонажі разом із іспанською матінкою Наталени фігурують. Але родовід цей походить звідти, звідки і вся решта інформації про письменницю – з її ж таки творів.
Пошуки слідів її мами Maria Clara de Castro Lacerda Fernandes de Cordoba de Medinaceli y Figeroa теж не увінчалися успіхом.
Duke of Medinaceli – теж детально описані. Однак серед них нема ані її матері, ні сестри її Інес, ані вуйка Еуґенія, про якого багато пише Наталена.
Відтак уся історія виховання при іспанському королівському дворі і кохання короля Альфонса, як і заміжжя з перським князем та мандри Персією, видаються лише невтомною фантазією чудової письменниці. Альфонс, як описує вона, навіть приїжджав до неї у 1935 році до Чехії і намовляв їхати з ним у Францію. Так і проситься уся ця мелодрама на серіал.
Може, хтось і зніме. Бо читати цю розкішну казку далебі цікаво. Шкода тільки, що науковці вірять більше казкам, аніж документам.
