Погляд

Юрій Андрухович: Напівсахаров. Напівперемога

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Озвалися дисиденти – і міські голови Фра дали задню. Чи то з поваги до в’язнів сумління, про яких, можливо, вперше дізнались, а чи з переляку за власні рейтинґи.

Тепер рішення міських голів стало в дослівному сенсі половинчастим: колишню вулицю Академіка Сахарова розполовинять, пише Юрій Андрухович для порталу Збруч.

Юрій Андрухович новини Івано-Франківська

Із цих половин одна залишається з іменем академіка – та, що менш імпозантна. Друга ж таки отримує раніше анонсовану назву – Української Перемоги. Міські голови навіть нітрохи не сумніваються, що така назва містові конче потрібна. І не зважають на те, що в такому вигляді перемога виявиться дещо короткою – якісь лише 400 метрів. Дуже скромна перемога, слід визнати: не вулиця, а обрубок, себто відтинок.

Утім, коли врахувати, що саме на цьому відтинку вулиця отримує вже сьому назву (свого часу побувавши Новою, Білінського, Поліцайштрассе, Чкалова, Чекістів, Академіка Сахарова), то залишається покладатися на щасливу сімку.

До теми: “Повстань, народе мій”: Андрухович та Франківський театр розповіли історію вкраденої пісні (ВІДЕО)

З іншого боку – далеко не для всіх вона виявлялася справді короткою. Такою, що кожен пішохід і розміреним кроком здолає за п’ять хвилин. Іноді казали про неї як про найдовшу: «Яка вулиця найдовша у Станіславі? – Чкалова. – Як то, чому? – А так, що наш Іван як зник на ній, то аж за 25 літ повернувся.»

Але цей жарт – радше не про українську перемогу. Він про українських жертв.

Читайте також: Юрій Андрухович: Конвульсії імперії. Якими будуть наслідки війни для Росії та України

Специфіка вулиці – в масивній, суцільно здвоєній будівлі, де за різних режимів нефортунні відвідувачі могли зазнати всякого: їх і нещадно допитували, і гноїли подовгу в арешті, а також – гріха не втаїти – катували та вбивали. Дві останні дії проводили незрідка з особливо звірячою жорстокістю. В цьому ділі ґестапо й енкаведе-емґебе-каґебе навіть могли би позмагатися за, даруйте на слові, пальму першості.

Тож коли в жовтні 1990-го перша демократично обрана, «рухівська», як тоді казали, міська рада розпочала перші перейменування, вулиця Чекістів невипадково очолила список. І те, що її назву змінили саме на Академіка Сахарова, теж невипадково: особливо дошкульний ляпас нової на той час влади совітським (вони ж російські) силовикам.

До теми: Юрій Андрухович: Прекрасна росія майбутнього

Академік Сахаров політзеком ніколи не був. Як видатного, всесвітнього рівня вченого-ядерника система гостро потребувала його не на зоні. Зате над ним тяжів дуже спеціальний, аж із надлишком, контроль – із усіма чуваними й нечуваними обмеженнями, провокаціями, цькуваннями, т. зв. прослушками та зовнішніми спостереженнями. Врешті-решт – і шестирічне (1980–86) заслання до не вельми привітного міста Горького, спричинене безстрашною заявою академіка щодо афганської інвазії. Були й неодноразові протестні голодування, до яких академік мусив час від часу вдаватися, щоб відвойовувати в системи якісь хоча б сантиметри маневрового простору. Вони боялись його живого, але й боялись його смерті. До пори до часу, як виявиться.

Так, він не був політзеком, але був кимось, хто на увесь цивілізований світ про них, совітських політзеків, говорив. У грудні 1975 року – найпотужніше: в лекції з нагоди отримання нобелівки, голосом своєї дружини пані Боннер. Самого нобеліанта, ясна річ, до Осло на церемонію не пустили.

Читайте: Юрій Андрухович: Про кулі в потилицях

«Я просто назову тут, у цій залі, імена деяких відомих мені в’язнів. …я прошу вас вважати, що всі в’язні сумління, всі політичні в’язні моєї країни розділяють зі мною честь Нобелівської премії Миру.» Ці слова академіка є ключовими для розуміння тієї унікальної шляхетності духу, з якою він вів свою глибоко особисту боротьбу за всіх.

Плющ і Глузман. Мороз. Надія Світлична, Стефанія Шабатура, Ірина Калинець-Стасів, Ірина Сеник. Шумук. Караванський, Валерій Марченко, Шухевич. Сусленський. Світличний. Лук’яненко. Сергієнко, Антонюк, Лупиніс, Рубан, Плахотнюк. Стус, Сверстюк, Кандиба. Романюк. Гель, Пронюк. Пришляк, Сапеляк, Калинець. Шовковий. Сеньків, Гриньків. Лісовий. Чорновіл. Осадчий. Мустафа Джемілєв. 36 українських імен, перелічених у лекції, що поруч із десятками інших уперше пролунали на цілий світ. І ще один, дуже важливий акцент: «Я не міг назвати всіх відомих мені в’язнів за браком місця, ще більше [імен] я не знаю або не маю під рукою довідки. Але я всіх підрозуміваю в думках і всіх, кого не назвав, прошу мені пробачити. За кожним названим і неназваним іменем – тяжка і героїчна людська доля, роки страждань, роки боротьби за людську гідність.»

Читайте: Юрій Андрухович: Сурогат

Надаючи ім’я академіка вулиці, що досі носила ім’я катів і вбивць, місто віддавало свою найвищу шану одному з лідерів духовного спротиву всіх часів. У такий спосіб воно долало зокрема і власну провінційність. Разом із тим це ще й було вшануванням особистого жертвопринесення. Існує багато підстав для того, аби причиною передчасної смерті Сахарова у грудні 1989-го вважати (класика жанру!) отруєння. Натоді система, схоже, вже перестала відкладати в часі його смерть. Той, хто сам-один зміг виклично протистояти цілій депутатській «агресивно-слухняній більшості», робився надто небезпечним, аби й далі берегти його для наукових розробок, нехай і ядерних.

Нині, щойно в місті запахло остаточною зачисткою решток російських назв, я найперше подумав: тільки б не Сахарова… Може, розуму вистачить?

Не вистачило.

Я ще зрозумів би, якщо б міські голови спробували хоч якось аргументувати. Скажімо, що вони прибирають ім’я академіка як розробника, причому одного з ключових, совітської ядерної зброї, зокрема водневої бомби. Тобто когось, хто безпосередньо спричинився до ядерного статусу імперії зла, а це означає, що коли путін сьогодні погрожує своєю ядерною потугою, то частка відповідальності лежить і на Сахарові. Що ж, це була б цікава етична позиція, з якою справді можна дискутувати – і місто як громада від такої дискусії лише б виграло.

Біда, однак, у тім, що міські голови на аргументи не спромоглися. Враження таке, що вони загалом не дуже ясно собі уявляють, хто такий той академік, власним прикладом немовби підважуючи сказане в тій-таки нобелівській лекції: «Тисячоліття назад людські племена проходили суворий відбір на виживання, і в тій боротьбі було важливе не тільки вміння володіти ломакою, але і здатність до розуму, до збереження традицій, здатність до альтруїстичної взаємної допомоги членів племені.»

Що в нашому племені маємо на сьогодні? Озвалися дисиденти – і Сахаров залишиться. Наполовину вкорочений і, як бідний родич, помилуваний. За великим рахунком путіну знову вдалась його помста, знаряддям якої цього разу виступили міські голови Фра. Отака «українська перемога».

Щоб не зовсім через неї зневірюватись, я знаходжу слова для втіхи: «Але все це не повинно применшити наше священне прагнення саме в цьому світі, де ми, ніби спалах у темряві, виникли на однісіньку мить із чорного небуття безсвідомого існування матерії, здійснити вимоги Розуму і створити життя, гідне нас самих і невиразно вгадуваної нами Мети.»

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні