Чи тільки мені здавалося, що у викладанні, передусім шкільному, української літератури якось категорично (щоб не сказати – катастрофічно) замало драйву?
Що навіть вибухова «Енеїда» Котляревського, ніби зумисне створена для різного штибу нетрадиційних перформенсів, зазвичай подавалася мляво і заїжджено? Що вам, аби якось протистояти запрограмованій шкільній нудоті і всупереч офіційній освітній рутині та її виконавцям усе-таки зберігати живою любов до української літератури, треба було її, цю любов, носити в якихось альтернативних багажниках дуже особистого характеру? – , пише Юрій Андрухович на порталі Збруч.
Наприклад, мені шкільна система спартачити і вбити «Енеїду» вже не змогла. З однієї лише причини: «Енеїду» мені кілька разів читав уголос батько. Дуже спонтанно, часом будучи до деякої симпатичної міри напідпитку, він розкривав заповітний томик і ставав іншим собою. Тобто головною дійовою особою в нашому домашньому театрі одного актора (й одного глядача, мене).
Читайте: Юрій Андрухович: Lost in (Russian) Translation
Протистояння зі школою можна було виграти, лише маючи за плечима дім, а точніше, той домашній театр під проводом, наприклад, батька. У кого такого запліччя не існувало, той був для школи легкою здобиччю. Можливу любов до української літератури школа успішно знешкоджувала якщо не в зародку, то принаймні на ранніх стадіях – і так у дев’яти випадках із десяти. Мій випадок до тієї дев’ятки не ввійшов, мені дуже пощастило.
Й от навколо інші часи. І в них потужним актором освітньої альтернативи може ставати (зрештою, давно вже стає) інтернет. Ні, я в ньому звичайний собі користувач, ніяким ексклюзивним про нього знанням я не диспоную. Але гляньте хоча б на мій улюблений урок з історії, що його створив мультиінструменталіст Білл Вертз (bill wurtz). Це дев’ятихвилинне відео про історію Японії, яке в перші ж дні після оприлюднення набрало сотні тисяч переглядів і стало вірусним. На сьогодні кількість його переглядів перевищила 37 мільйонів.
Читайте: Легенди Станиславова. Андрухович і царство на дроті
От би й про історію України так само. Тільки ще краще: граючи, доступно, дотепно, легко. І щоб хоча 50 мільйонів переглядів.
Я абсолютно переконаний, що такі (та кращі за них) відео цілком здатні формувати якісні знання з усіх можливих дисциплін. Crash Course History, Mental Floss, MinuteEarth – виразно, яскраво, стрімко, streamко. А позаяк усе це англійською, то і шкільні уроки іноземної мови, хоча б однієї, зате першої серед рівних, інтернет теж цілком успішно замінить чи принаймні доповнить.
Українська ж залишається дещо збоку. Наш Ютуб не є ні популярним, ні в більшості своїй україномовним. Тут укотре варто якнайщиріше подякувати Росії з її феноменальною здатністю нависати над нами своєю неохопною тінню, будь-яке технологічне досягнення сучасності перетворюючи на інструмент пропаґанди й маніпуляції, роблячи продажним усе, що інші задумали і створили безкоштовним, а соціальну несправедливість помножуючи на несвободу слова.
Читайте: Юрій Андрухович: «Ісус Христос Суперзірка»
І все ж навіть тут, у злоякісній тіні RUтуба, з’являються дивовижні прориви альтернативно українського. Як оцей.
Або цей.
Або ось такий.
А тепер – назад до того, з чого все починалося. Тобто і ця колонка, й українська література загалом.
Минулого місяця, готуючи у Франківську показ оновленої версії нашої мультимедійної лекції-колажу «Безкінечна подорож, або Енеїда», ми пам’ятали про два визначальні моменти – про відео й освітян.
Читайте: Андруховичі, Карпа та інші, – чим українці вражали на Паризькому книжковому салоні
Спочатку про других. Учителі (а радше вчительки) української літератури могли потрапити на виставу без квитка, лише попередньо зареєструвавшися через соцмережі. Їх таких виявилося, здається, із два десятки, що по-своєму багато, хоча й по-своєму мало. В будь-якому разі знайомі у глядацькому залі чули, як одна з учительок шепотіла іншій: «На таке треба наших учнів водити – класами!». Якщо це правда, то нам вдалося. Електронний біт і верс Котляревського передбачувано поєднались. Вони вже не зможуть один без одного. І не тільки вони.
Що ж до відео, яке під час того франківського дійства знімали сімома камерами, то від учорашнього дня воно повністю тут.
Читайте: Стіхі. Юрій Андрухович вигадав поета, а росіянин примудрився поцупити у того вірш
Отже, ласкаво прошу на виставу, а заодно й на лекцію. Не вилазячи з дому, не відходячи від компа, долаючи непростий півторагодинний формат (нам би ще якогось Білла, щоб упхав це дійство у свою дев’ятихвилинку!) – дивіться і слухайте, тисніть на паузи, зависайте на деталях, стрибайте уздовж і впоперек, вперед і назад. Безкінечної вам подорожі!
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.