В інтернеті знаходиш усяке, на те його і створили. Найцікавіші моменти, однак, трапляються, коли знаходиш на цьому глобальному сміттєзвалищі зовсім не те, що шукав. Наприклад, отакий, з дозволу сказати, поетичний ресурс.
Мабуть, не тільки я досі нічого не чув про поета з Росії Валентина Пушкарьова. Ви, мабуть, переважно також. Ця риба, як мені здається, у російському поетичному океанарії далеко не з першорядних. Та й не з другорядних, правду кажучи, пише Юрій Андрухович на порталі Збруч.
Фото Яни Стефанишин
Ба більше – не те що про вірші, а й про саме існування Валентина Пушкарьова я б так нічого й ніколи б не дізнався, якби не випадкова знахідка в інтернеті. Серед багатьох інших своїх опусів, опублікованих на вищезгаданому ресурсі, Валентин Пушкарьов розмістив і доволі експресивне «восьмистишие» під загалом приємною для нашого ока назвою «Россия унижена». Дозволю собі навести його повністю, зі збереженням оригінальної пунктуації та орфографії. Зроблю я це з тим більшим задоволенням, що, як побачимо далі, маю на то деяке право.
Читаємо, отже, у Валентина Пушкарьова таке:
За что?
Скажите Бога ради
Терзают русского орла
Подо…,твари,бл… .
За что?Прибалтика,скажи,
Святую Русь так ненавидишь.
Замри Эстония, Литва дрожи,
Ты русский х.. ещё увидишь.
Читайте Юрій Андрухович: Джентльмени vs Мерзотники
При цьому я певний час не можу позбутися тремкого і настирливого déjà vu. Відтак перестаю вірити своїм очам. Валентин Пушкарьов захистив своє творіння копірайтом (2005 рік) та навіть отримав на нього «Свидетельство о публикации №105110401131». Тобто Валентин Пушкарьов упевнений, що саме він є автором наведених вище восьми рядків. І такої ж упевненості він вимагає від нас, випадкових відвідувачів сторінки зі своїм творінням.
Але особисто в мене такої впевненості немає. Моя рука тягнеться до власного роману «Московіада», вперше опублікованого 1993 року. Недовге гортання виводить мене на потрібний фрагмент:
— Слиш, купі зборнічєк, — витягає Ваня з-під купи мотлоху стару онаністичну руку, в якій затис примірник сірої ксерокопії. — Вєліколєпниє стіхі, Ніколай Палкін, рупь стоят, із ніх девяносто копєєк автору…
Розглядаєш засмальцьовану м’яку обкладинку: «Серия “Русская идея”. Основана в 19… г. Николай ПАЛКИН. Расплела косу береза. Новые стихи. Издательство “Третий Рим”». На обкладинці зображено березу, перекреслену зірку Давида і жвавого двоголового орла, котрий, здається, от-от злетить і полетить, шугаючи навколишню небесну фауну включно з ангелами потворною неприродністю свого іміджу. Поки Ваня безупинно про щось глаголе, себто цитує і жартує, встигаєш прочитати першу строфу:
Россия кровью изошла…
За что, скажите, Бога ради,
Терзают Русского Орла
Иуды, стервачи и б(…)?!
З почуттям наростаючого кайфу переходиш до наступної:
За что, Прибалтика, скажи,
Святую Русь так ненавидишь?
Замри, Эстонь! Литва, дрожи!
Ты русский х(…) еще увидишь!
Але слово «х(…)» чомусь від руки перекреслене, і над ним написано слово «меч», потім і воно перекреслене, і над ним написано «танк». Мовчки повертаєш поезію Вані Новокаїнові. Йдеш митися, обережно й цибато переступаючи брудні схололі калюжі на щербатій підлозі душової.
Читайте Юрій Андрухович: Щоб малі не стали мертвими
Тут, як кажуть, кінець цитати. Але чи тільки мені здається, що свій вірш «Россия унижена» не відомий мені поет Валентин Пушкарьов, до певної міри, запозичив? Бо лише заголовок у нього не позичений, а власний, і це таки слід визнати. А все інше – чистісінької води плагіат. І навіть не з мене, а з Ніколая Палкіна. Якого я, щоправда, й вигадав. Як поета, звичайно.
Принагідно зринає в пам’яті єдиний мій виступ у Луганську – здається, року 2007-го. З публіки запитали, чи хтось із нас (а були ще Жадан і Дереш) писав колись російською і якщо так, то нехай почитає, що в нього вийшло. То я взяв і прочитав їм свій московіадський «вірш Ніколая Палкіна», за що мені бурхливо поаплодували – причому я дотепер не знаю, що саме в тому вірші їм аж так сподобалось.
Якими каналами ця більш ніж очевидна і цілком прямолінійна пародійка запливла у поле зору поета Валентина Пушкарьова, можна лише вгадувати. Шляхи плагіату часом несповідимі. Зрештою, «Московіаду» 2001 року видали були в Росії, тож і Валентин Пушкарьов міг десь та якось не хотячи покласти око на ті, як йому здалося, полум’яно-патріотичні рядки.
У всій цій історії звернімо значно більшу увагу на інше. Року 2005-го, що ним закопірайтив оте безсмертне творіння добродій Пушкарьов, Росія ще ніби й не дуже вставала з колін. А якщо і вставала, то радше якось так незграбно, тишком-нишком, хоч, як і завжди, підлувато.
Зате психоз уже гуляв на повну. І маразм усе міцнішав. І ключова фраза «Россия унижена» робила цього колективного буйно схибленого маразматика смертельно небезпечним для людства вже в цілком недалекому майбутньому.
