З цим реґіоном у мене стосунки, м’яко кажучи, неоднозначні. Особливо відколи далекого вже 2010 року я в одному з інтерв’ю сказав про нього, що думаю.
Режисер Сергій Лозниця року 2018-го сказав абсолютно те саме, але розлогіше, густіше, ґрунтовніше й переконливіше. Вперше я подивився його найновіший фільм у грудні, пише Юрій Андрухович для сайту «Збруч».
Показ із участю автора та подальшою дискусією організував Гарвардський інститут українознавчих студій під час традиційної загальноамериканської славістичної конференції в Бостоні. Удруге я подивися «Донбас» недавніми днями у колі друзів. Обидва рази я дивився із відчуттям, яке можна назвати близьким до захоплення.
Читайте Юрій Андрухович: Поки кулі не полетіли
Тринадцять епізодів, кожен із власним сюжетом, які, за словами режисера, засновані на справжніх подіях, показують Донбас як «не реґіон, а поняття». Деякі з тих реальних протоподій зафіксовано документально, і їх можна знайти, скажімо, на YouTube. Наприклад, сцену спонтанного й масового знущання над українським полоненим – один із найбезжальніших сюжетів цієї, з дозволу сказати, чорної комедії. А цілі команди гастролерок, що, жваво міняючи імідж, з дня на день знімаються для фейкових новин на російських каналах? А «помста за наклеп»? Лозниця майже точно передбачив події в Миколаївській міськраді, які трапилися через півроку після прем’єри його фільму.
Тобто географія цього «Донбасу» виходить далеко поза реґіональні межі. Донбас-поняття, виявляється, всюди. Навіть не поруч із нами, а в нас.
А весілля в «республіці»? Пам’ятаєте історичні світлини з весілля Мотороли? А відео «Ополченка “Кукла” выходит замуж за ополченца “БМВ” ? Правда життя, документи епохи, зріз нашого часу.
А яка кульмінація обох весільних церемоній! Традиційний вишиваний рушник, на який стають молоді. Чим не привід для патріота-соборника вкотре повторити, що «на окупованих територіях живуть такі самі українці, як і ми»? Далі, вже у фільмі, «ті самі українці», себто кілька бойовиків, ідуть із весілля завчасно, сідають у машину і, зриваючи святкові стрічки, їдуть геть. Як виявляється – до РСЗВ «Град». Із весілля на війну. Бити по «своїх».
Читайте Хроніка одного розстрілу
Хіба за рівнем гротескності ми колись пасли задніх? Чудовий сценарій, прекрасна операторська робота, безліч промовистих деталей у кожній сцені. А яка плеяда найдосконаліших акторів! І передусім акторок. Будь-якій з них можна безпомилково давати Оскар за найкращу жіночу роль. Надзвичайна достовірність і природність усіх – від неперевершеної Тамари Яценко, за яку чіпляєшся поглядом з перших же кадрів, до іскрометної Олесі Жураковської з її «помстою за наклеп». Фантастична акторська робота і в Наталі Бузько, загсовій майстрині церемоній.
Але й чоловіки на рівні. Георгія Делієва, наприклад, відразу й не впізнати: схоже, ще трохи – й ми матимемо власного Джона Малковича. Зрештою, «Донбас» і є нашою національною версією «Being John Malkovich».
І що найвлучніше: вся та фейкова ментальність розповзається по цілій Україні. Поки наші начальники сиплять навсібіч гучними фразами про т. зв. «реінтеґрацію», Донбас цілком успішно інтеґрує в себе решту країни. Звідси й усі ті мери, що на засіданнях своїх провінційних мерств обговорюють заяви Путіна чи Трампа. Звідси й усепереможний популізм. Звідси й шалений опір медичній реформі. Звідси наше все.
Тому я б дуже хотів, щоб Сергій Лозниця знімав про нас якомога більше фільмів. І добре, що мешканці окупованих територій не показані в нього як абсолютне зло. «Дискредитувати сепаратистів можна було набагато краще», – пишуть добрі люди в коментах. Або: «Ганьба. Абсолютно провокативний фільм. Де російська армія?! З ким Україна воює на Донбасі?! Зобразили Громадян України, що ненавидять Україну, і ще й радіємо з цього». Або й так: «Война в стране, а им бы только поржать. Стыдно за вас. Обидно за тех, кто был и есть там, пока вы смеетесь здесь».
Читайте Юрій Андрухович: Чого їх, курва, так багато?
Отже, вічна, як гоголівське «З кого смієтеся – зі себе!», сатира працює. Заручники свого обмеженого світогляду, ображеної ментальності, забобонів, страху, стереотипів такої правди режисерові не пробачать.
Попри те він мав мужність її сказати, і в цьому великий шанс для нашого виправленого майбутнього.
