У просторі «Міської читальні» на запрошення «Теплого міста» відбулася лекція історика, публіциста, професора Українського католицького університету Ярослава Грицака. Під час двогодинної доповіді з обговоренням «Війна і мир: тези до дискусії про минуле і майбутнє України» він поділився спостереженнями щодо ключових подій в історії України та ймовірними сценаріями, за якими може формуватися майбутнє країни. Найцікавіше записав “Репортер”.
Україна як символ відродження нового світу
Далі – пряма мова Ярослава Грицака:
Що довше триває війна, то менше історик може щось сказати про цю війну. Тому що війна стає своєю власною історією і вона має свою основну логіку. І вже минулим її не поясниш. Війна творить свою власну історію.
Після 24 лютого всі реалії зникли. І більшість речей вже не є релевантними, дійсними. Олаф Шольц сказав дуже добре, що ми зараз живемо у Zeitenwende – це різкий поворот. В яку сторону, ми не знаємо, але це поворот. І ми повинні розуміти, що, мабуть, центр цього повороту – це Україна.
Я весь час це буду повторювати, щоб ми всі розуміли, наскільки сьогодні Україна важлива для світу. Україна важлива для самої себе безперечно, але Україна важлива для світу. Тому так багато людей дивляться на Україну з великою надією, бо думають, що це буде символ відродження нового світу.
Ми живемо в страшні часи, ми живемо в darkest hours, якщо сказати англійською, тобто чорні часи, темні часи. Може, це так не відчувається, бо, знаєте, сидимо тут у такому гарному місті й місці, але це – темні часи, бо зараз вирішується доля світу. У 1947 році був створений так званий Doomsday Clock, годинник страшного суду. Його створили фізики-ядерники як знак попередження, скільки часу лишилося до кінця світу. В 1947 році це було 12 хвилин. В січні цього року перевели стрілки на 90 секунд, і це головним чином через українську війну.
Частина цієї небезпеки полягає в тому, що ми втрачаємо сенси. А втрачання сенсів породжує або зневіру, або якусь певну депресію. Я вважаю, що завдання всіх тих, хто зараз не воює на фронті, це пробувати створити сенси й за них триматися.
Я хочу нині поговорити про те, як виглядає війна з точки зору історії, довгої перспективи й що ми можемо дуже обережно не прогнозувати, а уявити собі, як би треба про цю війну думати.
Ми повторюємо Першу світову
Моя перша теза – не моя, її вже дуже багато повторюють, але я – один із тих, хто відразу почав про цю тезу говорити. Отже, перша теза є та, що ця війна найбільше схожа на Першу світову.
Не Другу світову війну, а Першу світову війну. Тому що Друга світова війна, була війною великих битв, великих маневрів і великих проривів – Сталінградська битва, Берлінська битва, коли величезні армії задіяні, коли за 2-3 місяці стаються величезні прориви. Тут ми нічого такого не бачимо. Тобто є спроби прорвати фронт, заглибитися. Ми бачимо, що це не дуже вдається.
Отже, в чому йдеться? Якими є сценарії Першої світової війни?
Перша світова війна почалася з надії на бліцкриг, що це буде коротка, переможна війна і до Різдва всі вернуться додому.
Всі в це вірили. Ніхто не думав, що це буде велика затяжна війна. Тому так всі легко йшли на фронт. Дійсно, повернулися до Різдва, але на чотири роки пізніше, і на десять мільйонів менше людей.
Що це означає? Усі, хто приймає рішення про війну, і то Путіна стосується в першу чергу, недооцінюють сили супротивника, надіються на легку перемогу. А насправді, коли починається війна, виявляється, що війна не є така швидка, не є така переможна.
Є простий розрахунок: якщо війна переходить через пів року, то чекайте, що війна буде тривати декілька років.
Тобто ця війна затяжна. Бо кінець кінцем виявляється, що сили відносно рівні. З двох боків. Ніхто не має вирішальної переваги. Це означає, що фронт майже не рухається. А якщо рухається, то дуже поволі.
Великі битви є, пориви є, так? Маємо Харківський порив, маємо Херсонський порив. Але все одно, це прориви не ті, які міняють характер війни. Це не така війна, де буде якась вирішальна велика битва.
Ми розуміємо, що є контрнаступ. Дай Бог, щоб він був успішний, але він також не буде вирішальним, бо це буде не останній контрнаступ. Будуть ще контрнаступи. Сили більш-менш рівні і фронт, якщо рухається, то дуже поволі.
Це означає, що не буде великої вирішальної битви. І це означає, що не буде параду переможних сил у Москві на Червоній площі.
Бо це інша війна. Бо ця війна кінчається не так. Ця війна не кінчається вирішальною воєнною поразкою. Ця війна кінчається колапсом одної сторони, яка швидше не витерпить тягар війни – і матеріальний, і моральний, і головним чином ресурсний.
Британські офіцери жартували, що їм треба буде 173 роки, а Берлін впав за рік. Чому? Тому що почався голодний бунт у Берліні. До моряків приєдналися жителі Берліну, імператор відмовився від влади, Німеччині довелося просити про перемир’я.
Якщо ми говоримо про логіку цієї війни, то з самого початку були наміри Білого дому і Байдена довести путінський режим до колапсу. Різними способами. Підірвати авторитет Путіна в росіян, показати, що Путін ані добрий лідер, ані добрий комадуючий. В першу чергу, це війна на моральну витримку, яка сторона може довше витримати цю війну.
Колапс Путіна
Доброю новиною є та, що українці показують добрі показники, українці далі готові цю війну вести і серйозних змін немає. Українці заточені на перемогу, вони не хочуть компромісів і вважають, що ми маємо цю війну вести до переможного кінця.
Україна – прекрасна країна, тому що це мало би мінятися з планом війни, але не міняється. Гірша новина, що ми також в Росії не бачимо змін помітних, що в Росії режим падає.
Моральний дух дуже важливий, але також дуже важливі ресурси. По суті, це війна на виснаження. Друга світова війна була на винищення – один з суперників мав зникнути повністю і бути знищеним. То була безжальна боротьба.
Тут іде боротьба на виснаження. При чому характер колапсу такий, що його ніколи не можна передбачити. Він може статися завтра, поки ми тут з вами розмовляємо, а може статися через п’ять років.
Ми розуміємо, що буде колапс. А коли він буде? Це неможливо передбачити.
Але важливим є питання ресурсів. Яка б не була моральна стійкість народу. Якщо немає ресурсів – географічних, матеріальних, якщо немає зброї, то очевидно війну не можна виграти. Очевидно, що росія має набагато більше ресурсів. Росія має гіршу зброю, але ця зброя все одно стріляє і вбиває. Крім того всього, Росія має величезну територію, величезне населення, має величезний популяційний потенціал.
І якби Україна опинилася сама на сам з росією, то Україна могла б дуже довго боротися. Але я думаю, що фінал такої боротьби був би значною мірою вирішеним. Тому що ресурси рано чи пізно б вичерпалися. Зрештою, як ви бачите, Путін для цього робить все.
Війна на виснаження
Після провалу бліцкригу Путін робить усе, щоб Україну знекровити ресурсами – в першу чергу, промисловість, енергостанції та все інше. Він розуміє логіку, він грає на виснаження також – не перемогти Україну, як він на це спершу сподівався, а просто викровавити. І це б йому вдалося, якби він не зробив велику стратегічну помилку.
Він вважав, що зможе повторити сценарій російсько-грузинської війни: що Захід слабкий, Захід не прийде на допомогу Україні і буде спонукати Україну сісти за переговорний стіл та віддати частину своїх територій. Він не вірив, і може далі не вірити, що існує щось таке, як спільний Захід. Він вважав, що зі всіма можна окремо домовлятись. Це війна, може, вперше створила Захід.
Читайте також:
Із зупинкою у Франківську. Журналіст з Люксембургу їде велосипедом до Києва у підтримку України
Захід існує. Ми бачимо, що Захід виступає заєдино. Більшість європейських урядів, за винятком може аж Угорщини, є виразно на стороні України й діють разом.
Україна нині має достатньо ресурсів, які Росії й не снилися.
А це означає, що Україна в тому випадку має кращі шанси на перемогу при умові, що Захід не відмовить в цих ресурсах. Це така проста теза, простий розрахунок.
Дуже важливо в цьому контексті сказати, що ми цю війну маємо схожу на Першу світову і швидше всього вона буде розвиватися за цим сценарієм. Є можливі винятки, про які я зараз говорю, можливі й інші сценарії.
Отже, моя перша теза, що ця війна є на виснаження, вона схожа на Першу світову війну. І швидше всього, сценарії реальні – це колапс Путіна.
Замість розвалу Росії буде хаос
Моя наступна теза – це також теза Портникова, але я з нею погоджуюся. Росія надто слабка, щоб розпастись.
Щоб розпастися, має бути той, хто хоче розпастися. Мають бути актори. У 1991-му році, коли розпадався Союз, була Литва, був “Саюдіс” (литовський громадсько-політичний рух, який наприкінці 1980-тих років визначав процес відновлення незалежності Литви – Ред.), був Кравчук, були грузини, були ті, які готові були взяти владу і творити. Це дуже важливо.
В Росії цього зараз ніде немає. Це результат 22 років правління Путіна. Натомість він зробив усе можливе, щоб не появилось такої еліти, яка б хотіла загарбати владу.
Росія слабка, але має багато ресурсів – нафти і газу, які є в Сибіру. Чи уявляєте собі, що Сибір може від’єднатися від Росії? Зроблено все, щоб цього не сталося. Ще в 14-17 році минуло століття був сибірський рух. Зараз цього немає.
Тому перш за все, я думаю, що сценарій розвалу Росії не станеться. Це був би добрий сценарій в тому сенсі, що насправді у випадку Росії замість розвалу буде хаос. Хаос буде некерованим, і хто візьме владу в цьому хаосі, ми не знаємо, бо це може бути громадянська війна. Це – погано для Росії, але погано і для тих, хто біля Росії. Бо тяжко бути біля вулкана, ніколи не знаєш, що з нього може вибухнути й на які території.
Росія надто слабка, щоб розпастися
Росія не має добрих сценаріїв. Росія має вибір між поганими і дуже поганими сценаріями. Україна має добрий сценарій.
Але що є загроза для України?
Загроза для України є та, що коли вдасться виграти цю війну і довести до колапсу режиму Путіна, це не означає, що за 23 роки не появиться нового Путіна. І доведеться воювати вже не нам, а нашим внукам і правнукам.
До теми:
Остап Стасів: “Ми повинні перемогти в цінностях. Бо ця війна – світоглядна”
Бо було декілька спроб реформ Росії, аби зробити з Росії нормальну європейську державу. Зокрема, за останні 200 років було вісім реформ, починаючи з реформи Олександра I, Олександра II, 1917 рік, Хрущов, Єльцин, Горбачов… Це була спроба зробити з Росії нормальну державу.
Що стається? В чому полягає проблема? Цей період реформ триває недовго, кінчається крахом, до нічого не проводить і зразу за ним йде набагато довший період репресій, реакції, консерватизму та агресії проти сусіда. Це російський маятник. І тому, коли Росія буде реформуватися, цей період реформ швидко закінчиться і прийде до влади новий Путін. Після того періоду хаосу, який Росії буде мати, у них появиться знову запит на тверду руку.
Найкраще, що може статися з Росією, це коли вона програє війну. Тоді появиться, нарешті шанс. Але так само як Росія надто слабка, щоб розпастися, Росія надто слабка, щоб робити реформи.
Ми не бачимо реформаторів. Ну вони є, але – за кордоном і мають нульові шанси піти до влади. Ми це розуміємо. Швидше за все, прийде до влади хтось із оточення Путіна і скаже: це не ми, це він, а ми пухнасті, і давайте з нами розмовляти. Знову почнуться розмови із Заходом, де Захід буде спокійно дбати, щоб Росія була нормальною державою, буде її фінансувати.
Українці зараз – найкращі експерти з російського питання
Ми думаємо, що однією з найслабіших точок Заходу є те, що Захід не має жодних стратегій з Росією. Захід хоче довести Росію до колапсу, але не знає, що робити з Росією після цього. І зараз дуже важливо впливати на Захід, формувати цю думку.
Отже, теза є така, що Росія надто слабка, щоб сама себе реформувати. Росія має реформуватися під диктовку. Росія має бути позбавлена часткової суверенності. Певні галузі Росії мають обиратися зовні. Зокрема, контроль ядерної зброї. Мусить бути план, що має бути з Росією.
Наприклад, один з пунктів має бути такий, що за жодних обставин жодний офіцер ФСБ не має права займати державні посади. Має бути відділення держави від органів. Так само має бути відділена церква від держави. Бо це найбільша проблема – держава залишається абсолютистською. Немає розділу влади. Держава контролює все, на відміну від України.
На жаль, коли закінчиться війна, нам доведеться займатися ще й Росією і це заради своїх власних інтересів.
Тому що ми мусимо себе убезпечити від цієї майбутньої загрози. І тому я вважаю, українці мають мати план, що робити з Росією. Не сподіватися, що вона сама розпадеться, що це все зникне. Це ілюзія.
Ми повинні знати чітко, чого хочемо в Росії. Зокрема, один з пунктів, який формулюється, – зробити велику демілітаризовану зону: від кордону Росії до українського кордону на 200 кілометрів не має права бути жодна військова частина.
Я думаю, що українці мають на це заслужене право, тому що вони воюють, вони зазнали великих втрат. Кров за кров треба платити. Я вважаю, що українці зараз – найкращі експерти з російського питання. Ніхто так добре не знає, що таке Росія, як Україна.
Читайте також:
Нацгвардієць з Франківська Олександр Турок: «Ми просто лежали й молилися, аби не добило»
Зараз одне з найслабкіших місць Заходу – Захід досі не має уяви, що робити з Росією. Тут наша особлива роль, пробувати свій план щодо Росії продати на Захід і собі утвердити.
Війна проти України – смертний договір Путіна
Як Захід уявляв собі війну з Україною? Байден знав, що буде війна. Мало того, ви знаєте, від жовтня він попереджав Зеленського. Розрахунок Байден був такий, що уряд впаде, бо уряд слабкий і корумпований, але Україна буде боротися. Буде затяжна партизанська війна. І тому готували Україну до партизанської війни, як в Іраку чи Афганістані. На щастя, не склалося. Виявилося, що і Зеленський змінився, і армія сильна.
Але факт залишився: Байден має одну велику ціль – це викровавити Путіна. Україна мала відіграти роль сира в мишоловці на російського щура. Росія не є на першому місці в політиці США. Китай на першому місці, вони бачать більшу загрозу там. Росія не є загрозою за одним винятком атомної зброї. Росія надто слабка, вона показує, що є надто слабка. Їм (Байдену і демократам – Ред.) хочеться прибрати ще одну перешкоду, яка їх дратує. І по суті вони вважають, що Путін, почавши війну проти України, підписав собі швидкий смертний договір.
Але українці не хочуть бути шматком сиру, вони самі воюють на щура. І це змінило ставлення. Американці люблять того, хто б’ється, хто бореться.
Ще одна позиція Байдена, американців і заходу – боронь Боже випустити війну за кордони України. Вони бояться перетворення цієї війни на світову, втягування НАТО. Тому вони завжди будуть обережними. Україна має бути територією, де ця війна має скінчитися. Останній фактор – це ядерна зброя. Вони бояться ядерної зброї.
Остання агонія імперського ладу у світі
Я вам нагадаю, як Перша світова війна почалася і як вона скінчилася. Ця війна почалася, як війна імперії та монархій. А закінчилася – як війна національних держав і республік. По суті, ця війна поклала кінець старому режиму, який будувався на імперії, монархії, владі аристократії, який був нормою для того часу.
Першим, хто почав цей режим розбивати, це була Французька революція. Але це не вдалось і забрало ще 100 років, поки весь цей режим упав. По суті, Перша світова, це була війна, яка поклала початок кінця імперій. Вона розвалила більшість імперій: німецьку, австрійську, російську, османську. А друга світова це довершила і розвалила британську і французьку. Війна настільки вичерпує сили, що жодна метрополія не може втримати імперію. За винятком Радянського союзу, звичайно. Це був інший випадок.
Читайте також:
Бойовий медик «Айболит». Любомир Дроняк з Верховини – про перше плече евакуації
Тобто ця війна схожа, бо ця війна антиімперіальна.
З боку Росії це – імперіальна війна, а з боку України – антиімперіальна війна. Це, можна сказати, остання агонія імперського ладу у світі. Ми не знаємо, будуть чи не будуть нові імперії, але ми розуміємо, що це імперія найстарша і вона остання, яка мусить впасти.
План Путіна був – Україна. Росія не може бути імперією без України.
Як хтось дуже добре сказав, що з Україною Росія – як США, без України Росія – як Канада. Вона втрачає статус великої держави. Тобто питання України є ключовим фактором існування Росії як великої держави.
Чому це є важливо? Ми зараз розуміємо, наскільки Україна важлива для світу. Ми розуміємо, що те, що відбувається в Україні, це боротьба не тільки з Україною, а це боротьба за контури майбутнього світу, за те, як він буде виглядати взагалі.
Ми маємо дуже багато таких конфліктних зон у світі – Афганістан, Ірак, Палестина, Кавказ, Югославія. Це так звані пограниччя, де стикаються два-три народи, дві-три релігії, різні культури. Таких порохових бочок у світі досить багато. Але я вважаю, що Україна має особливий статус світової порохової бочки. Бо те, що робиться в Україні, впливає на весь світ.
І тільки одна паралель, де це теж діє – це Палестина, арабсько-ізраїльський конфлікт. Цей конфлікт впливає на світову політику. Не було б нападу на Нью-Йорк 11 вересня 2001 року, якби не було арабсько-ізраїльського конфлікту.
Моя теза дуже проста: Україна є Палестиною Європи. Те, що тут відбувається, має вплив на весь світ.
Хто має геополітичну підтримку, той не програє
У питаннях виникнення нових держав та їх укріплення вирішальну роль має не тільки те, що робиться в середині, а те, що робиться навколо них. Чи є згода великих гравців на існування цієї держави й на перемогу цієї держави? Головною слабкістю українського руху в XX столітті було те, що український рух був завжди в ізоляції. Він не мав підтримки великих гравців. Українці завжди були у стані геополітичної ізоляції і це наперед визначало, чому український рух зазнавав поразки, чому українська держава була неможлива.
Тільки в 1991 році, під час розвалу Радянського Союзу, і то не одразу, з’явився консенсус на існування Української держави. А тепер, що дуже важливо, Україна має першу геополітичну підтримку, при чому найбільших гравців.
Це дає дуже важливу основу вважати, що Україна має всі шанси на виграш, тому що ми маємо геополітичну підтримку. Той, хто має геополітичну підтримку, не програє.
У Першій світовій війні програла Німеччина, тому що був американський фактор. Тому що у війну вступила Америка, яка мала більше ресурсів і була свіжа. Тобто американський фактор далі залишається.
І тут постає питання про Америку. Зокрема, чому Америка затримує озброєння? Американський експерт мені розповідав, що Америка не має власних інтересів в Україні. Вона не зацікавлена ані в українських ресурсах, ані в українській демократії.
Читайте також:
У небі «Лайт». Руслан Болотинюк з Франківська – про роботу аеророзвідника (ВІДЕО)
Америка помагає тому, що українці борються. Американці люблять, коли хтось воює, бореться за свободу. Так само і британці.
Українське питання не стоїть серед п’яти найважливіших справ Байдена і Вашингтона. Тобто, Америка не зобов’язана помагати Україні. І Байден не зобов’язаний помагати Україні. Нема жодних підстав, крім їх власної волі.
Другий момент. Українське питання зараз стало питанням внутрішньо-політичної боротьби в Америці через президентські вибори.
Що сталося дуже погане? Це судовий процес проти Трампа. Коли Трамп є звинуваченим, виникає враження, що проти нього – система. Народ любить жертв. І Трамп стає тією жертвою, до нього може появитися симпатія. Увага і симпатія. Байдену це не на руку, бо це грає проти нього. І тому кожен раз, коли з боку українців звучить критика в бік Байдена, то Байден вважає, що це на руку Трампу. Коли ми критикуємо, ми не бачимо цього контексту. І Байдена це вражає, бо Байден має його. Він помагає, а тут його критикують.
І є дуже правдоподібна гіпотеза. Зараз Байдену дуже важливо зламати акцент розмови про Трампа. Перетворити Трампа з жертви на лузера. Яким чином? Перемогти у війні в Україні. Якщо українці перемагають, Трамп – лузер. І він стає коміком, ідіотом, розумієте?
Оскільки зараз перемога України входить в річище президентської гонки, цілком можна сподіватися, що десь при кінці цього року, на початку наступного, Америка почне давати вирішальну зброю для України.
Байден про це говорить. Ми чули його останні заяви, що війна затягається. Зараз Байдену, демократам дуже важлива перемога в Україні. Що від цього буде, ми не знаємо, бо треба ще чекати.
Знову ж таки Україна і навіть Росія не є в центрі уваги Америки. В їхньому центрі уваги – Китай. Бо Китай хоче мати роль супердержави і замінити роль Америки, тож Америка серйозно тривожиться.
Червоні лінії Китаю
Тепер щодо позиції Китаю. Це вже мені розповідав китайський експерт, якому ми довіряємо. Він просив сказати вам, що образ Китаю, як ворога України, сильно перебільшений українськими медіа. Це не є правдивий образ.
Китай не є проросійським. Є частина публіки, яка любить Путіна, безсумнівно. Але він каже, що переважно вся інтелігенція на стороні України. Тому що вони мають дуже сильну травму агресії Японії проти Китаю в 1930-х роках.
Він каже, є три червоні лінії, які китайці не переступлять.
Перша лінія: Китайці ніколи не визнають Донбас і Крим частиною Росії.
Китайці визнають Україну тільки в кордонах 1991 року через питання Тайваню. Вони інакше не можуть – вони вважають, що мають право на Тайвань так само як Україна має право на Крим і Донбас.
Друга червона лінія: Китай чітко застеріг Путіна, що він не має права застосувати ядерну зброю.
Якщо Путін здуру вжиє ядерну зброю, Китай автоматично стає ворогом Росії. І він це знає. Тому що могутність Китаю побудована на економічних інтересах в усьому світі. Загроза ядерної війни в будь-якому масштабі це все перевертає.
Росія і Китай – дві імперії. Китайська була старшою імперією. Набагато довше існувала. Тільки різниця в тому, що китайці не будуть відновлювати імперію. Вони вважають, що імперія має існувати в тих кордонах, в яких вона існує, бо кожне розширення імперії – це загроза для її існування. Надто багато ресурсів і сил треба втратити, аби отримати чужі території.
Логіка експансії Китаю – економічна експансія, а не військова і політична. Тому, з точки зору Китаю, те, що робить Путін, це – варварство. Тому що воювати треба економічно: “soft power”, а не “hard power”.
Тому вони дуже бояться того, що Путіну вдасться якимось чином втягнути Китай. Якщо Китай виглядає союзником Росії, то це означає санкції, а санкції страшно б’ють по китайській економіці. Бо значна частина китайської економіки є – експортна економіка. Китай чітко сказав, що війна не має дійти до тієї точки, коли це буде шкодити економічним інтересом Китаю.
І третя лінія: Китай насправді буде максимально користатися з цієї війни, намагаючись бути посередником між Америкою і Росією. Не між Америкою і Україною, а між Америкою і Росією.
Що може статися? Де є поганий сценарій? Поганий сценарій в тому, що в січні наступного року будуть вибори у Тайвані. Тайвань є демократією, на відміну від Китаю. І цілком можливо, що в Тайвані можуть прийти до влади сепаратисти, які захочуть від’єднання Тайваню від Китаю.
Це ще не загроза. Загроза буде, коли вони оголосять референдум і на референдумі більшість мешканців Тайваню проголосує за відділення від Китаю. Тайвань і так окремий від Китаю, але це – де-факто, а не де-юре. Якщо станеться перехід від де-факто до де-юре, то війна неминуча. А це означає, що увага від України одразу відвертається, бо вся увага перемкнеться на Тайвань і Китай.
Китайці мають враження, що Росія і Америка до цього сценарію штовхають. Тому що Америці і Росії цей сценарій вигідний. Бо тоді Китай стає союзником Росії, а Америка має всі підстави вдарити боляче по Китаю. Тому Китай маневрує.
Вікно можливостей не таке велике
2024 рік є вирішальним, бо дуже багато вирішальних виборів. У Росії вибори також будуть, і ми ж знаємо, хто ті вибори виграє. Тут нема про що дискутувати.
Але є вибори в Америці, вибори в Тайвані, які мають дуже сильний вплив на війну в Україні. Тому в наших інтересах, щоб ця війна скінчилася якомога швидше. Тому що вікно можливостей не таке велике.
Ця війна тривала, але вона не може бути занадто тривалою. Зараз поки що геополітична ситуація для України є сприятлива, але ми не можемо думати, що вона буде сприятлива дуже довго, тому що політика дуже є нестійкою.
Китай навряд чи вестиме війни, аби захоплювати території.
По Урал Росія вже китайська – і демографічно, і капіталом. Війна дала Китаю дуже дешевий газ. Але яка, я вважаю, є загроза? Китай показує, що демократія не діє, що діє авторитарна сильна влада. А це означає, що всі уряди будуть старатися йти шляхом Китаю, а не Америки. Перемагає не сам Китай, а формула Китаю, яка також є і формулою Росії: тверда рука, яка приводить порядок і дає.
Проблема Китаю, про яку зараз говорять – Китай перегрівся. Економіка Китаю має власні проблеми, про які не говорять, тому що ми боїмося Китаю. Ми ще не мали такого випадку в історію людства, де так багато людей вийшли з бідності в середній клас за дуже короткий час. Це означає загрози для самого Китаю.
Є логіка, як розвиваються держави як Китай чи Росія. Є бідна країна, яка стане хаосом. Місцеве населення хоче когось, хто б прийшов і навів порядок. Приходить хтось, наводить порядок. І в перші роки це діє, бо наведення простого порядку означає, що починається зріст. Що бідніша країна, тим очевиднішим є зріст. Появляється середній клас, а він хоче політичних прав, свободи думки, демонстрації, поїздки за кордон.
Середній клас не влаштовує диктатор. І диктатор починає або закручувати гайки, репресії, або починає нову війну. Бо це може заспокоїти.
До теми:
Теперішній правитель Китаю йде шляхом Путіна. Він має той же вік. Він назначив себе на третій термін. Він має середні класи, і він не має, що з ним робити. Тобто ми маємо ситуацію, коли це може статися.
Мої ставки: 80 до 20, що Китай не почне війну. Але я можу помилитись.
Проблема для України – вже навіть не Китай, а Індія. Цілком правдоподібно, що наступним тигром буде Індія. А Індія не хоче займати проукраїнську позицію. Індія зараз максимально користається з російської ситуації й не хоче займати антиросійську позицією. Коли їм кажуть про те, що це антиімперська війна, вони кажуть, нас Росія не завойовувала, нас завойовувала Британія.
“Стрибок жаби”
Наступна моя теза дуже проста, що війна – це велика катастрофа, це найгірше, що може статися з країною, якщо її атакують. Одночасно – це час великої нагоди. Війна – це час найбільших, найшвидших змін, які творять нову реальність і дають можливість для стрибка.
До 2022 року Україна була багатою державою бідних людей. І це виглядало дуже парадоксально, гірко, бо Україна має всі підстави бути сильною країною. А за останні 30 років мало що вдалося. Зокрема, тому що ніхто не наважувався на радикальні реформи. Ідея була така, що давайте поступовими кроками, не зразу, тому що у нас тяжка спадщина з Радянського Союзу.
Наша тактика – втримувати стабільність. І стратегія – черепахи або равлика: повільно, але впевнено. Історики, економісти кажуть, що ця стратегія не працює. Стратегія равлика – це стратегія стагнації. Ти заморожуєш той стан, і проблеми накопичуються.
А стратегія змін – це завжди стратегія «стрибка жаби», коли ти переходиш з однієї стадії в іншу застрибуючи.
Не можна вповзти в багатство. У багатство треба тільки застрибнути.
А це означає, що певний час мають робитися дуже швидкі радикальні реформи, які міняють траєкторію, спосіб життя, правила життя в цій країні.
Переважно ці стрибки робляться не з доброго життя. Жоден уряд не буде робити цього стрибка, бо це самогубство. Бо його більш ніколи не виберуть після цього. Він має робити реформи, які йому не вигідні, бо головна реформа — судова. Коли влада робить судову реформу, вона втрачає важелі впливу на своїх суперників. Тому що кожен президент хоче мати власного прокурора. Крім того, кожен президент за ознакою порушує багато законів. Справедливі суди – це самогубство в кожному випадку. Тому ніхто не робить це з доброї волі.
Переважно стрибки стаються в час глибокої кризи. Що глибша криза, коли відчуття, що далі бути гірше не може, коли є відчуття дна, тоді починається цей стрибок. І переважно, ці стрибки стаються в часи війни, бо є вже відчуття, що назад вороття немає, і ми мусимо міняти ці речі.
Можна виграти війну і програти мир
Історики вважають, що, крім часу хронологічного, який ми маємо на руках, – годинники, є час історичний. Польща вже має за собою щонайменше 100 років незалежності, які перервані були комуністичною владою. Тобто Польща вже не є молода держава, тому що вона в минулому вже була державою.
Україна має типові проблеми молодої держави. Якщо ви хочете зрозуміти, що є Україна, то рівняйте не Україну з теперішньою Польщею, а порівняйте з Польщею 1949 року, коли вбили першого президента, якого вибрали поляки, переворот Пілсудського, поразка Німеччини у війні – і комуністична Польща.
Або рівняйте з Америкою 1815 року, молодою державою. І ви побачите, що тодішня Америка – така сама, як теперішня Україна: багата територія, величезна корупція, проблеми з власністю, рейдерські атаки, правило кольта і кулака, власності немає.
Те, що ми зараз переживаємо, це проблема молодої держави. Якщо ви подивитеся на країни Великої сімки, вони всі через то пройшли, починаючи з Британії. Має прийти до влади політична еліта, яка має спроможність, а головне – політичну волю швидко поміняти правила гри. І саме населення витягує і далі все само робить.
Економісти кажуть, що інвестиції дуже важливі для кожної країни, але головні інвестиції йдуть зсередини. Моя теза є, що Україна – на цій стадії.
Ми вже перейшли 30 років. В середньому перехід до сталості для молодої держави триває 50 років. Війна є великим прискорювачем часу. Те, що в мирні часи може займати 10 років, на час війни можна взяти один місяць, або два місяці. Україна двадцять років стукалася у двері Європейської унії, їй казали “ні”. Пройшло два місяці і їй сказали “так”.
Помимо всіх тих втрат і трагедій, що ми несемо, війна відкриває час на можливості. Чи ми скористаємося, ми не знаємо. Тому що можна виграти війну і програти мир. Кінець кінцем все зводиться до того, чи наш політичний клас має волю змінити правила гри. З того, що я знаю, то не дуже.
Більшості країн це вдалося зробити самим, без зовнішньої допомоги. Я хочу вам нагадати, що в 1945 році Європа лежала в руїнах. Вона не просто лежала в руїнах, вона ще ідеологічно збанкрутувала, тому що вся Європа була або фашистська, або комуністична, за винятком Британії.
Тому, коли Америка давала план Маршала для Європи, це не був план лише економічний, а ще й політичний. Було переконання, що якщо Європа залишиться в такому стані, то тільки питання часу, коли російські танки в’їдуть до Парижа. Тому дуже важливо було відродити Європу, щоб Європа знову стала ліберальною демократією. Однією з ключових умов успішності реформ в Україні є тиск заходу.
За пів року вже нічого не зможу сказати, бо якщо війна буде далі продовжуватися, то це буде цілком нова реальність.
Я зараз фіксую ту реальність, яка є. Поки що ця реальність сприятлива для України, поки що. Далі ми не знаємо. В принципі, це залежить від нас самих.
Зараз усім тяжко. Єдине, що маємо пам’ятати, що ця війна надовго, і маємо тримати стійкість духу. Бо найгірше, що може бути, коли впадемо в депресію і песимізм.
Готуймося до того, що війна надовго, але молімося за швидкий кінець. Робімо все. Нехай цей кінець буде нам великим чудом, подарованим зверху. Тим більше, що Україна весь час ці чудеса демонструє. За багатьма ознаками Україна не мала б існувати, але існує. Україна не мала б воювати, але воює. Це чудесна країна!
На цьому я, напевно, закінчу свій виступ. Дякую за увагу.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.