Ідеальна війна уявляється блискавичною і переможною. Для книжників вона виглядає як молодий дракон, що гордо злітає в небо. Але ідеальних війн було мало. Майже не було.
Натомість світова історія заповнена іншими драконами — старими, повільними і смердючими. Вони повзають землею. В них мало вогню, але багато лайна. Дуже багато. Коли війни закінчуються, гігантські купи залишеного ними посліду ще довго не кам’яніють. Книжники бридливо обходять їх, бурмочучи про геніальних стратегів минувшини.
Кожну війну живлять гроші. Якби на війні не заробляли, запанував би вічний мир. Чверть століття тому доктор Фукуяма вирішив, що війни, мовляв, себе вичерпали. Що війна тепер не найшвидший спосіб заробітку. Розумні люди з цього підсміювалися, але сита частина світу певний час жила ілюзіями. Зрозуміло, що голодна чекала на нові війни.
Голодних на світі більше, ніж ситих. Це очевидність, але про неї навмисно забувають.
Зазвичай, за мирних часів заробляють і добре живуть ті, хто має добру освіту та стартові можливості. Мешканцям ослячої лави й дітям невдах залишаються війни. Криваві поля битв урівнюють можливості. Збивають пиху з мажорів і випускників престижних університетів. Збагачують брутальних і неосвічених. Дехто, навіть, вважає це справедливістю.
Зрештою, войовничим неукам в Україні для кар’єри не потрібні бойові дії. В нас вони й без того сто років панували над освіченою частиною суспільства. Коли прийшла війна, неуки почали заробляти ще більше.
Історики кажуть, що колись з онуків і правнуків розбійницьких отаманів склався фундамент європейської аристократії. На жаль, моє покоління навряд чи зможе пересвідчитися, наскільки така аналогія актуальна нині. Проте щось підказує мені: правнуки теперішніх отаманів житимуть далеко від дніпровських і дністровських берегів.
Тим часом війна все більше відокремлюється від суспільства. Замикається на свої самобутні смисли і внутрішні теми. Перетворюється на «річ у собі», кінцева суть якої зрозуміла лише вузькому колу допущених до розподілу бонусів. Або ж, що не виключено, не зрозуміла нікому.
Незрозумілому властиво обростати міфами. Відповідно, суспільство придумує казки про війну. І коли людина з фронту зустрічається з тими, кого харчують казками, вони не розуміють одне одного.
Одні з проплачених казкарів вже святкують перемогу, інші розповідають що «все пропало». Насправді ж існують серйозні люди, яким війна показала темний бік реальності. І вони прозріли. А ще інші, які готуються дерибанити фінансові потоки. Мільярди, що їх світ колись спрямує на «відбудову Донбасу».
Є підозра, що причетні до війни не зовсім розуміють, з чим мають справу. Дракон уже відклав яйця, з котрих невдовзі вилупляться нові дракони. Запущено процеси, які вже не зупинити домовленостями та діленням шкури. Й усі ті, хто сьогодні креслить дорожні карти та червоні лінії, не відають, які глибинні пласти історії зрушені в невідоме.
Звісно, всі війни будуються на фінансових інтересах. Але змієва таємниця війни не в грошах. В гірських книгах написано, що війни є машинами, які розвінчують саморобних месій і роблять невідворотнім бадьоре майбутнє. Їх і запускають для того, щоб хитруни не підмінили продуктивні сценарії педагогічними п’єсами.
Продуктивні сценарії жорсткі та важкі для читання. Проте в кінці залишаються жити лише несплячі персонажі. Комусь хотілося б назвати їх «покликаними» або ж «обраними». Але, насправді, вони просто не сплять.
