Людство ділиться на дві великі частини: на тих, хто на зламі сонячного циклу прикрашає дерева, і на тих, хто не прикрашає. Я належу до перших.
От уже півстоліття кожної зими в одному з кутів моєї квартири виникає особливий простір, що формується навколо вертикалі. Колись цю вертикаль формували стовбури живих ялинок. Тепер їх заступила пластмасова імітація. Проте сенс залишився незмінним: початок нового сонячного циклу я зустрічаю поряд зі священним деревом — древнім прообразом храму.
Один мудрий японець, міркуючи про містерії богині-праматері Ідзанамі, зауважив, що кожний справжній храм є трошки деревом. Що справжній храм проростає крізь звичайне життя, занурюючи коріння в традицію, а вершину спрямовуючи до неба. Давні європейці влаштовували вівтарі у дуплах велетенських дубів, а кочовики Азії з незапам’ятних часів присвячували самотні дерева небесному володареві Тангрі.
І друїди, і жреці Безкрайнього Синього неба прикрашали свої дерева-храми кольоровими стрічками, красивими мушлями та коштовними подарунками-вотами. Звідти усі теперішні кульки, цукерки, ангелики та гірлянди на наших ялинках. Споряджене ними дерево набуває разом з святковістю ще й сакрального змісту. Думаємо ми про це чи ні, але, прикрашаючи ялинку, стаємо на шлях далеких предків.
Може тому комуністи аж до початку тридцятих років забороняли новорічні ялинки як «релігійний пережиток». Дечого вони тоді розуміли. Зате тепер розуміння храмової природи святкового дерева більшістю втрачено.
В цьому плані трохи рятує Толкін з його реконструкцією північного культу священних дерев. І навіть далека від релігії людина, дивлячись на ельфійські мелорни з «Володаря перстнів», починає розуміти, що дерева — принаймні деякі з них — ростуть не лише для того, щоб їх зрубали і продали на деревину.
Дерево-храм наче «виймає» нас з сірого потоку і пропонує подивитись на свято. Пропонує увімкнути електричні гірлянди і зануритися в казкову гру світла. Це давня містерія Різдва, давніша за християнство. Ще до тих століть, коли предки почали славити народження немовляти-боголюдини, язичники запалювали зимові вогні на честь «новонародженого» Сонця, котре щойно пройшло через найнижчу точку свого небесного шляху і вступає на висхідну весняну лінію.
Звідси й солярні прикраси у вигляді куль і спіральні гірлянди, які символізують сходження світила до вершини літа.
Деякі містики йдуть ще далі і розповідають про те, що у святкових деревах живе дух Іґдрасилю — Світового дерева, на якому, за давніми віруваннями північних народів, трималося все розмаїття світів. Інші згадують кабалу і Дерево десяти світів-сфірот. На середньовічних гравюрах ці світи «розвішані» подібно до куль на новорічній (різдвяній) ялинці. І всі знавці в курсі, що ялинка обрана для свята не випадково. Адже вона зі всіх дерев найбільш подібна до піраміди.
Містики читають священні дерева як прості люди — книги. Зайшовши до будинку, вони за прикрасами на ялинці здатні передбачити майбутнє господарів дому. Вони бачать у червоних і золотих кулях, у гномиках та зірках надбання і втрати, досягнення і пастки.
Але містики не завжди кажуть господарям святкових дерев про те, що бачать. Бо ж не варто засмучувати людей тоді, коли все навколо славить народження Бога. Нехай усі пастки поки що залишаться за завісою майбутнього. Ми святкуємо світло і нам немає діла до темряви.
Принаймні, поки що.
Володимир Єшкілєв
