В нас є стара досвідчена вчителька. Називається вона історією. За останні тисячоліття в неї накопичилося стільки навчальних матеріалів, наочних прикладів і методичних порад, що стало би на тисячу молодих та амбітних народів.
Але у світі – як у тій школі. Є відмінники, є двієчники, є тихі ботани, хулігани і сплюхи. А ще є цвинтар народів, де спочиває багато колишніх учнів історії. Від шумерів і хеттів до ятвягів і кельтів, пише Володимир Єшкілєв.
Після бурхливих уроків історії народи опрацьовують отриманий досвід. Їм для цього дається час. Україна мала два десятиліття, аби опрацювати жорстокі уроки ХХ століття. А зараз уже четвертий рік мала б опрацьовувати урок-2014. Адже є все необхідне. По-перше, наочний приклад повної неспроможності політичної еліти. По-друге, забуті гарантії світових держав. По-третє, досвід мобілізації власних сил і ресурсів.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про невідворотність
Залишилося зробити висновки, почухати гулю на лобі та переступити нарешті через ті граблі, на які вже наступали принаймні тричі. Але нам подобається вивчати в історії лише те, що нам подобається. А нашим подобаються плачі про народні страждання, байки про народних месників і проповіді про високу моральність та небачену шляхетність своїх на тлі чужої підступності й ницості. А ще подобаються ті романтики (частіше – шакали), котрі обтанцьовують згадані вище приємні теми.
Як наслідок, ми будуємо цивілізацію невивчених уроків. Скажімо, список народних уподобань у вигляді рейтингу претендентів на президентську посаду виглядає сумішшю дикості та дитячої розгубленості. Народ хоче бачити лідером нації та верховним головнокомандуючим або давно впійманих за руку пройдисвітів, або провінційних клоунів.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про війну і заробітки
Електорат (щоб не сказати «народ») не опрацював домашнє завдання з назвою: «Чому ми в сраці?». Електорат впевнений: колись нам повинні виділити місце за глобальним столом. Але ж достатньо було подивитися в умови завдання, щоби побачити: нетворчим і травмованим місця за тим столом немає. І ніхто нікому не винен. Не вірите? Спитайте в ятвягів.
За глобальним столом очікують тих, хто вміє не лише плакати, але й грати. Гра почалася, на стіл невдовзі подадуть дозрілу до споживання імперію. Фаршировану ненавистю і нафтою. Смачненьку імперію реставраторів-невдах. Ви чекаєте, що нас покличуть до учти? Не покличуть.
Якби ми хоч подали заявку, що створимо в себе інноваційну альтернативу «руському міру». Якби ми продемонстрували світові щось принципово відмінне від гебістсько-попівського проекту. Але ж ні. Що там у нас на порядку денному? Політики вимолюють в патріарха політичну церкву. Нецікаво. Політики готуються продовжити мораторій на продаж землі. Нецікаво. Політики теревенять про духовність, славне минуле і традиційні цінності. Нецікаво.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про очікування войовничих жінок
Більше того: коли почнеться велике поїдання імперії, нас можуть (помилково, звісно) прийняти за провінційний хвіст імперської цивілізації. За тих, хто сидить на одній ослячій лаві з тамтешніми. Нас спитають, чим саме ми принципово відрізняємося від них.
І що ми тоді відповімо світові? Що в нас вишиванки, а не косоворотки? Що в нас мова мелодійніша? Що в нас народ спивається не бражкою й не казенкою, а домашнім самогоном? Що в нас лижуть не цареві, а демократично обраним феодалам?
У школі за невивчені теми ставлять низькі бали. Для держав і народів невивчені теми обертаються деконструкцією та вмонтовуванням в більш успішні проекти та спільноти.
