У цей момент мене пре розповісти одну історію. Так, як тих геніальних пияків і наркоманів та інших неврівноважених, котрі прокидаються посеред ночі або дня з відчуттям цього космічного драйву, хапають олівець чи крейду, може, бритву і пишуть ніагару історії на стіні, простиралі, папері, передпліччю… Але вранці (ввечері) вони прокидаються, кидаються до записів і бачать там Ніщо.
У кращому разі цього неможливо розшифрувати, бо доступ до кодів був наданий на кілька хвилин разом із одкровенням, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч. У гіршому разі розчавлює розуміння випадкового доторку до примари повноти, який обертається пусткою. Як казала одна совітська пенсіонерка, яка постійно їздила підміським поїздом на свою городню ділянку – місьціка, місьціка…
Тому історію необхідно супроводити прелюдією. Для збільшення шансів торкнутися сенсів, які були би загально зрозумілішими. Проблема преамбули полягає у тому, що – як у випадку з територіальними водами – виникає спокуса почати із дальшого, ніж потрібно. А друга: починаєш зачіпати буйки тих аргументів чи ілюстрацій, у системі організації яких не є експертом.
І все ж. Найрадикальнішою новацією, яка принципово змінила щоденне життя мого покоління порівняно із попередніми, особливо у нашій архаїчноцентричній провінції, є мобільний телефон. Дивовижний засіб комунікації, який завжди поруч. Навіть та обставина, що у мене нема смартфону, який робить відкритим вхід у височини і провалля тотальної інформованості, не применшує побутової революційності саме простого мобільного телефону.
Його цілком досить для забезпечення переходу на інший рівень спілкування.
У цьому чуді закладено стільки позитивних ефектів, що вже якось нераціонально згадувати про шкідливу побічну дію (щось подібне було, мабуть, із появою вареної їжі). Але не можна забувати, що навіть із телефоном пов’язано вже кільканадцять психічних розладів. Дрібних, але суттєвих. Здається, готовність до такого ґатунку психічних розладів є чи не визначальною ознакою людини у процесі так званого прогресу. В кожному разі, телефон тут не є чимось новим.
Однак через нього у списку визнаних сотень збочень з’явилися всілякі цікаві речі – страх забути, страх не почути, страх не встигнути відповісти, страх незнайомого номера, страх непоповнення рахунку, страх відсутності зв’язку, страх розрядження батареї, страх перебування у місцях, де неможливо зарядити…
Ще я завжди знав, що торжество християнства неможливе якраз через такі безглузді страхи. Бо – що би не казали експерти – християнство переконливе тільки для людей здорових. Осягнути усю його прозорість можуть тільки ті, котрі не є мутними через … стоп, це варто було би видалити, бо не можу чітко сформулювати, що мав на увазі.
Але в мене також є свої телефонні шіші (так кажуть у деяких місцевостях Закарпаття, звучить настільки виразно, що пояснень не потребує). Не знаю, чого боюся. Маю нестримну потребу регулярно чистити телефон. У тому сенсі, щоби стирати усі вхідні дзвінки, щоби постійно зменшувати список названих абонентів до критичного мінімуму, щоби не залишати жодних отриманих чи відправлених повідомлень у архіві. Конкретне шіші.
Нарешті по інтродукції коротка мила історія.
Вже довший час я отримую спеціальні повідомлення від знайомого священика. Знаю, що часто є лиш одним із циркулярної розсилки. Але щоразу повідомлення приходить у якийсь такий момент, коли не залишається іншого варіанту, як бути переконаним, що отець бачить і знає. І відсилає тільки мені. Тож попри свою дуже сильну манію очищення від слідів, у моїй старенькій жабці зберігається ціла добірка недоторканого душпастирства. Не боячись відкрити правду, назву кілька тих, що набралися за літо.
Кожен вартує стільки, скільки вартує те, про що він клопочеться. Це Августин.
Блаженний той, хто відділений від всіх і з’єднаний зі всіма. А це контраверсійний Євагрій Понтійський.
Немає іншої доброчинності, окрім відмови від зневаги – св. Федір Фермейський.
Отак перебуваю собі десь у невротичному неспокої, виймаю з кишені телефон, в якому майже нічого нема, дивлюся на годину і читаю одне з послань, яке в той момент оповідає про ситуацію у світі докладніше, ніж всестороннє плетиво стрічок новин… Бо інколи Господь руйнує твої плани, щоби вони не зруйнували тебе.
