Вже кілька тижнів тому всі традиційні українські тости були поголовно витіснені єдиним новим і безсумнівним – за перемогу! Бо – незважаючи на всілякі труднощі – ті, хто потребував випити, робили як завжди. Адже світ не перевернувся настільки, щоби зникла потреба і щоби пропало питво.
Підозріваю, що цей самий тост є тепер найпоширенішим і у русскіх. Перемога конечно потрібна усім. Важливо лиш не заплутатися у словах і образах і тверезо уявляти, якою є саме твоя перемога, пише Тарас Прохасько для порталу Збруч.
У запалі відчуття врятованості почали вимальовуватися картини нашої перемоги як повний крах Росії і викоренення зі світу російського духу. Така ілюзія є закономірною, але хворобливою. Релігійною, але вкрай не побожною. Щось подібне можна було спостерігати, коли ще кілька місяців тому різні молитовні групи, що молилися за кінець пандемії, між собою суть своєї практики пояснювали так – аби тота зараза здохла.
Читайте також: Тарас Прохасько: Мавпа Європи
І власне в цьому виявляється нерозуміння Божого задуму. Віруси є такими самими творіннями, як і мільйони інших видів. І їхнє головне призначення – бути. Тобто не тільки виживати серед усіх інших, але й давати плідне потомство, яке відповідає законам спадковості і мінливості. Інша справа, що жити – це означає поглинати чиєсь життя. Так працює природа. Так само працює людство. Щоправда, про співіснування у природі Творець подбав повністю. Людству ж залишив свободу співтворчості.
Бути собою, стати собою і собою залишитися – єдина перемога.
Наша конкретна перемога у цій вічній війні полягає в тому, щоби захиститися і звільнитися, далі бути Україною. Так само, як з вірусами – здобути імунітет.
Перемога Росії така сама вічна. Вони вкотре підтвердили, що залишаються собою. Як завжди зуміли зробити по-своєму, не стримуючи своєї сутності у зміненій формі співіснування людства.
Читайте: Тарас Прохасько: Там ніщо не змінилося
Якось зрадник ГРУ Суворов (до речі, в Росії не забувають нагадувати, що він насправді українець, що досить для пояснення зради) описував філософський принцип, яким керується русска розвідка: усі люди паскудні, але частина вдає, що вони людяні, тому вони і є найгіршими. За цим принципом, здається, вибудована вся російська цивілізація.
То, як поводяться русскі в Україні, притаманно усім і завжди. Але сенс розвитку історії полягає у намаганні бути співтворцем людського співіснування. Знаючи свою природу, плекати у собі все краще. Щоби усвідомлене вдавання ставало природою свідомості, яке передається мало не генетично. І так виглядають перемоги.
Час показав, що Україна пришвидшено проходить ті відрізки історії перемог, які колись займали сотні років. У цій здатності до мінливості за умови дотримання спадковості – велика перемога. Керунок вибраний правильний – до свідомого намагання бути ліпшим. До співтворення, яке утверджує людське співіснування.
Після того, коли запалення актуальної війни буде погашено, шанси на зміцнення колективного імунітету збільшаться. Але над цілковитою опірністю і невразливістю треба свідомо працювати. Тоді наступна російська загроза перенесеться легше. Аж до повної нечутливості до їхнього вірусу.
