Як то часто бувало у моєму житті, все якось остаточно закріпив Анджей Стасюк. То він у десятках своїх оповідей – писаних і промовлених – зловживав поняттям «велике переселення народів». Для нього це не просто означення дуже чіткого у часі і просторі феномена, який, щоправда, може дати підставу для розуміння наступних процесів. А певна універсальна метафора сенсу історії. В кожному разі, він завжди звертав увагу на чинник масових переселень.
Він досі слідкує за ними, немов аналітик центру геополітичних прогнозів, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
У нас у школі про таке не говорили. Навіть про те дійсно дефінітивне переселення у перших століттях нашої ж ери. Дивно, бо якраз визначальні території УРСР фігурують у цій масштабній постановці якнайбільше.
Правдоподібно, таке замовчування було зумовлене тим, що радянська система довела керовані і вивільнені міґраційні процеси до політичного, ідеологічного і навіть філософського рівня. Мій адрес не дім і не вулиця, мій адрес совєтскій союз…
Живучи у реґіоні, чия історична пам’ять була зациклена на переліку державних формувань, які змінювалися одне за одним, випадає нагода подумати не тільки про видиму сторону історичного фасаду. Виховавшись на території, яка крім того ще й зосереджена на постійному оновленні списку втрат і жертв, легко не зауважити, що безпосередні втрати є передовсім образом уявного альтернативного майбутнього. Тобто того, яке би могли зробити ці всі люди, якби вони не померли.
Читайте Тарас Прохасько: Таке наше доміно
Натомість реальною історією є не великі битви, війни, завоювання, поразки і перемоги, не пощерблений декорований фасад певного дому, а переміщення і переїзди, виселення і поселення його мешканців. Плин життя роблять не визначні, вигідні місця і місця сили. І не генеалогія тубільців. Все тримається на припливах і відпливах певних помітніших спільнот, відносно тимчасових у конкретних місцях. Такий собі уроборос, курка і яйце, місяць і океан: акти і тенденції викликають переселення, переселення породжують тенденції і акти. Не кажучи вже про колорит ужиткової культури, еволюцію паралельного буття мови. Видимий фенотип і краяний генотип.
У цьому місці варто зазначити, що навіть такі мініатюрні штучки, які особливо надаються до усестороннього бадання – генетична географія (географічна генетика) родини і локальна історія якогось села чи містечка – завдяки відслідкованим переміщенням відразу стають складовою (часом навіть осердям) планетарних тенденцій, глобальної історії.
Наприклад. Що я бачу у своєму місті. Прийшли якісь засновники. Зробили твердь на краю Покуття перед Туреччиною. Невдовзі приїхали вірмени, які зробили фортецю містом на дорогах. Тоді його заповнили євреї. З’їжджалися поляки, бачачи тут осердя польськості без Польщі. Австрійські чиновники і майстри. Українські діти заради освіти. Українці зі всіх земель, бо ЗУНР. Поляки зі всіх земель, бо відроджена держава.
Читайте Тарас Прохасько: Нім ся война переб’є
Після другої світової взагалі перевертос. Одні поїхали, везучи зі собою Станиславівщину. Тисячі інших приїхало, щоби помало перетворитися на галичан. Інші – на схід. А нарешті свої українські селяни до заводів і новобудов. У нові часи – ще одна хвиля зі всіх прилеглих територій. І одночасно тотальне пересування на захід… І так далі…
Усе – як каже про інше поет Ярослав Довган – відомо. Араби, пакистанці, африканці в одному припливі із внутрішніми втікачами і вишуканими мандрівниками на захід країни. Карпати і довколишні села переломилися у своїй історії на користь нових поселенців. На місці тих, хто втікає від своєї долі, виконуючи світове покликання…
Щось аналогічне відбувається зі Львовом. Хоч там трохи інакше через традиційну реґіональну столичність з одного боку і силу матеріальної традиції з іншого. Про магнетизм і динаміт Києва взагалі нема що говорити, він вже давно перетворився на станцію переливання крові (як і Відень, Прага, Варшава і Берлін).
Одне мені не дає спокою у цій історії. У моєму місті вже побудовано житла на кількадесят тисяч мешканців більше, ніж може тепер бути. Що це може означати? Або більшість площі залишиться незаселеною, або сюди прийдуть ті, хто потребує мешкання.
Чи так, чи інак, новітня історія стає відкритою. Щось зроблено, і хтось прийде. Хтось прийде, щоби щось зробити. Велике переміщення, про яке нам не розказували у школі, триває.
