Найгірше, що я робив у своєму житті, то стояв на смерть, переконуючи, що зовсім не пив, будучи при цьому порядно упитим. Уявляю собі, яку зневагу і який розпач викликає така тактика у людей, яким ти небайдужий.
І дуже не любив у молодості, коли, навпаки, про власну напитість хтось розповідав із перебільшенням. Коли про всілякі свинства і безпорадності оповідали як про геройство, доповнюючи це нудними і примітивними статистичними показниками (у нас було чотири банки на трьох, потому ще пішли кудись, де полірнули чимось…), пише Тарас Прохасько для порталу Збруч.
Завжди розумів п’яних, намагався їх не ображати, уважно і довго міг слухати їхню пластинку або рикання, або істерію, або квиління, ніколи не покидав п’яного напризволяще, але і не оправдовував такого за поганства, вчинені в такому стані.
Переконався, що спирт нічого із собою не приносить – ні відваги, ні ницості. Алкоголь є попросту чудесним проявником. Коли всередині ясно, то і у найгіршому стані чорноти не буде. Коли ж внутрішня лямпадка тверезого тримається лиш зусиллями волі, то п’яна чорнота затопить її майже моментально.
Читайте також:
Ніколи нікому не переповідав, що проявилося від пиття у того, з ким пив. Але завжди дуже добре знав для себе – з ким пити добре, а з ким не варто через тупу трату життя. І таке ж знання виробилося стосовно напоїв. Сп’яніння може бути таким радісним, що не варто навіть пробувати імітувати його поганими напоями.
Найтрагічнішими повідомленнями про моїх сучасників і одновірців, носіїв моєї мови і тримачів традицій є для мене ті, які пресслужба поліції загортає у такі штампи: «під час спільного розпиття алкогольних напоїв…, на ґрунті несподіваного виникнення…, сусід, співмешканка, батько, брат…, схопив, завдав, ударів, колотих…, пішов спати».
Читайте:
З одного боку, бачив, які різні роботи виконувалися різними професіоналами – від землекопів до вчителів, від чиновників до міліціонерів, від журналістів до спікерів – добряче на підпитку. З іншого боку, мені прикро, коли дещо підпилого вільного громадянина ображають у різних конторах тільки тому, що «та ви п’яний». Але остерігаюся людей, які сідають після випитого за кермо. Натомість страшенно поважаю тих, які готові скористатися дорогою послугою таксі, коли приїжджає ще один водій, щоби відтранспортувати їхнє авто.
Усвідомлюю, як багато неймовірної інформації є татуйовано для того, щоби викласти їх у мемуарах, через дві причини: по-перше, не варто розповідати про різні ситуації зі справжніми геніями, коли вони багато пили; по-друге, більшість геніальних розмов не вчепилися у пам’ять, бо пив разом з ними.
Добре. Все це є пізнанням і переконаннями, здобутими узагальненими методами. Але є ще екзистенція. Неповторне існування, яке передує сутності. Яке якраз таким методам не підвладне. Залишається тільки справжнє здивування – пощо? Нащо це чинив?
Читайте також:
Пощо зайшов із величезною сокирою, купленою для того, щоби рубати куплені вже дрова, якими треба було палити у газовому п’єці заради тепла немовлятка; із незапакованою сокирою в переповнений вечірній бусик, хитаючись і падаючи, але тримаючись сокири; і чому ніхто не зробив жодного слушного зауваження? Пощо приніс у сільський нелегальний найтбар, де відпочивав увесь загумінковий криміналітет, страшну дворучну пилу, пропонуючи обміняти її на кілька фляшок ізабели? Пощо закрив малих сплячих дітей у хатці і поїхав заради присутності ще когось невідомого на нічні дискусії у диких горах? Пощо взявся підпирати патичком кількатонну липову галузу, коли ідіоти, взявшись її зрізати, не передбачили, куди вона завалиться? Пощо заснув, сидячи при відкритих дверях підміського поїзда, аж випала з руки запальничка? Пощо кричав українські гасла, пробиваючись у протилежному керунку крізь стихійний парад краківських вболівальників? Пощо ліз у ріку з вирами, а діти чекали на темному березі? Пощо ще кільканадцять пощо?
Невже для того, щоби побачити, як по слизькому розминаєшся цього разу із невідворотністю. Хіба так. Хоч це не піддається аналізові. І не додає досвіду. Є, бо є.
