До речі, жодного разу не вказав його у переліку особливих прикмет, коли домовлявся про зустріч з незнайомими людьми телефоном у ті часи, коли ще телефонів мобільних не було. Про розпізнавальні знаки курток, шапок і аксесуарів казав, а про кульчик – ні. Так само, як і про зріст, колір очей, форму черепа, що між формами вух, і розмір долонь.
Хоча якраз із кульчиком тоді було мало, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
До речі, невидимий редактор постійно виправляє слово кульчик на кільчик. Треба робити кілька зайвих маніпуляцій, щоби вернутися до того, що мав на увазі. Та ліпше менший ККД, ніж погодитися з цим мерзенним кільчиком. Най собі буде – правильно чи неправильно, кулко чи кільце; українська – це руска в бік польської чи польська на руску сторону.
Я, в кожному разі, рівно тридцять років тому ставив собі кульчик (о, знов), що вже було неправильно. Але найправильніше, бо я знав, чого хотів, а робив те, що знав. Завдав собі клопоту на кілька десятиліть наперед. Ніби в той час не було серйозніших клопотів. Мені ж здавалося, що знак – у моєму випадку саме цей знак – може вирішити всі інші проблеми.
До речі, я був такий радий і щасливий, коли моє тіло не просто отримало фрагмент тверді у цілком незадіяний у життєві функції відросток м’якоті, а і певним чином розрослося. Додалася деталь, яка поєдналася з тілом майже так, як яйця з квочкою або кліщі з їжаком. Досі не знаю, що мене тоді провадило. Напевно, добрий слух і потреба не залишатися на самоті.
Читайте Тарас Прохасько: Приходять і відходять
До речі, один латиноамериканець казав, що треба ставити на праве вухо, бо у них так роблять усі нормальні пацани, а на лівому – самі гомосексуалісти. Про Європу, про всі її частини, я знав зворотне – на правому не слід, якщо ти не. Бо це вже не просто виклик, це ще й заклик, а то ще ризикованіше.
Тож майже у двадцять чотири роки я вперше у житті намагався помислити планетарно. Зважуючи все у габаритах майбутнього часопростору. А глобальна ситуація тоді була дуже непевною, не те що тепер, коли вже все ясно і пояснено – що є, що буде, де що як буде. Принаймні, може бути.
Отож, якщо я раптом опинюся з такою діркою у Латинській Америці, то мені капєц. Коли ж з нею ж буду щодня існувати на родинному континенті – то повнота життя (хоч яка може бути повнота життя без принаймні нависання капєца). Як чемна дитина з порядної галицької родини, я вирішив обійтися ближчим часом без тої казкової Латинської Америки. Добре, побуду наразі в обмеженому терені Европи.
До речі, так і сталося, так і було. На Північну залітав, це максимум, і все обійшлося, не зважаючи на те, що стейти стають щораз більше латинізованими.
До речі, а тут у нас (у мене, або – як кажуть деякі мами педіатрам – у нас з вами) було це органічне життя, немов з дрібним каліцтвом, до чого у нас уміють адаптуватися і каліки, і всі ті, хто цього не сприймає.
Читайте Тарас Прохасько: Таке наше доміно
Перший час навіть продавчині молочного склепу вивчали обачно молодого тата з двома дітьми на руках і кульчиком. Усі цивільні уважали нєфором. Міліціянти домахувалися не до мене, а до дрібки срібла. Дорогі люди знали, що подарувати, підлаштовуючи мій вибір до свого уявлення. Ніяк ніколи не придався він у сексі. Натомість зимний дощ збирався на нижньому півколі, а воно вже організовувало краплі водотечі, розподіляючи перегнану воду – залежно від потоків повітря – чи на ключицю, чи на сонні артерії у верхньому шарі шиї.
Найлітературніше було, звичайно, із блатними і понятійними. І вони, до речі, були ідеальними учасниками адекватного тексту. Діти сіпали, вивчаючи закони фізики наручно. Директор школи просив знімати перед уроками, а потім йому знудилося. І ще багато всіляких замків відкривав той мій ключ, виявляючи різні-прерізні форми індивідуальних і колективних життів та уявлень.
Можу сформулювати мораліте, продиктоване кульчиком: не переживай за те, щоби приготуватися до того, що буде, коли щось буде. Бо переживаєш в такому разі тільки за те, яким будеш тоді ти. Особливо з цим додатком. З цим непотребним кульчиком.
Comments are closed.