Дитина будить мене дуже рано. Залежно від тривалості світлового дня. Чим більша тривалість, тим раніше. Правдоподібно, це одна з моїх педагогічних поразок – більше нікого він не наважується будити. Хоча його дорослішання виразно проявляється в тому, що вже може чимось зайнятися у той час, відколи розбудив, і коли я дійсно встаю.
А я натомість маю щораз більше хвилин після пробудження для того, щоби встигнути ще на кілька хвилин заснути, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Цей період страшенно важливий, щоби могти встигнути злапати сліди вирішального перед пробудженням сновидіння. Повернутися – хоч там така швидкість, що завжди повертаєшся вже багато чого пропустивши – і зафіксувати принаймні відбитки.
А там таке буває, що мимоволі отримуєш сатисфакцію не даремно змарнованого життя. Всі нашарування колись побаченого роблять відеоряд подібним на ефект спалаху дрібки пороху у патроні, який викидає згусток кулі із незбагненною інтенсивністю.
То, що було нині, заслуговує кількох слів, яких ніякими словами не передати.
Найсуттєвішою продукцією, яку здатна виробляти людина, є статеві клітини. Хоч дехто вважає, що і без них посередній організм вже є цілком достатнім через вироблення вуглекислого газу, який потім споживають рослини, чи накопиченням спеціально оброблених поживних речовин для тисяч видів інших макро-, а передовсім мікроорганізмів.
В кожному разі (мушу поспішати за невербальними образами сну) в такому разі суттю людської істоти є функція поглинання. На цьому все тримається. Отже, їжа.
Але недаремно людина є істотою богоподібною. Тобто духовною. Ще задовго до генетичних експериментів люди розуміли, що у кожному харчі найважливішим є дух, а жодне поглинання не мало би ваги, якби не було присвоєнням певної ідеї.
https://report.if.ua/poglyad/taras-prohasko-zhyttya-i-snig-2/
Основою кожної їжі є жертвоприношення. І це є тим, що людина у певний час наважилася жертвувати не тільки Богові, а й собі. Катихизм, який передовсім застерігає від підвищення до божественного рівня, що колись зрозумів Люцифер, недаремно лакімство і неуміреність ставить у одну сімку із гордістю і безстидністю.
Через поглинання їжі ми поглинаємо ідеї й історії. Від прадавніх сердець героїв до тотемних родових звірів і далі. Несучою балкою гастрономії була байка. Фактура продуктів, їх географічне походження, умовна вартість, зусилля заради здобуття…
Алхімія, систематика, стихії, які виявляються під дією стихій, якими обробляються… Взаємодія байки з байками, які стають довершеним текстом.
Модерна епоха перетворила гастрономію спочатку на лексикон хімічний. Пізніше фізичний, аж до будови атома. Естетика, політична економіка, стандартизація і уніфікація. Культур-мультур.
В такому разі кухня постмодерна наближається вже не до поглинання речовин, а до вписування у генетичні історії споживача фрагментів текстів, які є уривками програмування властивостей.
Вже не хімічні речовини і не їх математичний опис, а пошук модераторів певних генетичних програм невдовзі стане базою новітньої гастрономії. Оскільки кожен живий і убитий організм, який ми мусимо з’їсти заради того, щоби жити і випускати такий потрібний для листочків вуглекислий газ, може мати додаткову вартість у надбанні нових духовних інструментів.
Зернятка, пагони і ікра – це одне, як молода кров зі свіжим молоком кролів. М’ясо з-під крил летючих комах – цілком інше. Гриби – то взагалі інакше царство. Нектар, амброзія – уся розмаїтість базових інстинктів. Перестиглі плоди і солодкі коренеплоди, мед і березовий сік.
Сушена і розмочена сочевиця з вином із перемерзлого винограду. До цього бракує ще кількох мікродоз густого сильнодіючого білку зі слини комарихи, який ми також поглинаємо у ту мить, коли комариха наповнює свій шлунок краплею нашої крові, у якій розчинені усі скарби від нашого поглинання.
