Від того часу, коли підлітки починають серйозно задумуватися над тим, чим би вони хотіли займатися у житті, я мріяв про долю лісника. Ліс був моєю пасією. Він чарував і притягував. Раннє дитинство я провів у лісі або на його межі, що також часом є ще суттєвішим перебуванням у лісі. Сотні різних місць у одному і тому ж лісі видавалися мені цілком окремими світами, які настільки ж відрізняються одне від одного, як сусідні зали музеїв із найбагатшими збірками.
Для повноти відчувань від лісу мені не потрібні були жодні додаткові мотивації і результати – гриби, ягоди, дрова, лікарські рослини. Тільки дивитися, слухати, нюхати, доторкатися, завмирати або рухатися. Відчувати, як він непорушно кишить життям, світлом і перельотами повітря, пише Тарас Прохасько для порталу Збруч.
Уявляв собі майбутнє життя у віддаленій лісничівці, посеред величезного лісу, де не ведеться ніякої господарської діяльності. Тільки спостереження і мінімальне лікування. Проходи, сіно, обов’язково кінь, якісь кози і багато привезених з довгих відпусток книжок. Кімната, в якій могли би зупинятися рідні. Великий стіл, при якому могли би набуватися гості – друзі, приятелі, видатні особистості сучасності і гарнезні погідні безжурні жінки – які би приїздили систематично, але ненадовго. Комірка з припасами. Лабораторійка із систематизованими взірцями. Бюрко з нотатками, які би переростали у невеликі, але соковиті книжки. Птахи, багато птах від раннього ранку до раннього ранку. Потік з плеском і малесеньким, але потужним водоспадом. Тіні диких звірів. Тіні від повного місяця на травах і на снігу. І постійний захист космосу цього лісу.
Читайте також: Тарас Прохасько: Цілком лагідне життя
Так я збирався жити. Таке життя уявляв собі найвідповіднішим.
Тому мене дивувало, що якимось чином більшість того, чому мене навчали або до вивчення чого спонукали рідні і знайомі дорослі, стосувалося не самостійності і виживання у самотності, а так званого товариського життя. Складалося таке враження, що весь корпус підліткового виховання призначений не для майбутньої фахової діяльності, а для того, щоби впевнено і харизматично розважатися у різних товариствах. Першим етапом було вироблення навичок підтримувати найрізноманітніші забави, а вищим рівнем – вміти самому розважити найскладніші товариські групи, стати ініціатором, організатором, прикладом, підтримкою.
Мене вчили могти пристойно вміти грати у карти, шахи, доміно, пінґ-понг, біліярд, бадмінтон, футбол, баскетбол, волейбол і теніс. Кілька фокусів і головоломок. Добре було би орієнтуватися у елементах боксу і могти поборотися. Легко і гарно плавати, добре веслувати прогулянковим човном. Трохи фехтувати і достатньо вправно стріляти з лука, рушниці і пістолета.
Читайте: Тарас Прохасько: Стерпна важкість існування
Могти заспівати багатоголосся, щось зімпровізувати на піаніно. Знати найголовніші картини, музичні теми, історичні події, географічні закономірності, міста, будівлі і літературні сюжети світу. Зельбстферштендліх, риторика і логіка, слова іншомовного походження, міфологія і трошки читання міміки і жестів. Ще менше добрих манер і уміння добре виглядати. Ще більше штампованої фантазії, щоби могти зробити миле прийняття у різних атмосферах.
З того всього у школі я майже не вчився. Граматика і математика видавалися якимось збоєм у панорамі цих суцільних дольче віта і скромного чару буржуазії. Хоч зовсім не розумів, пощо мені це все буде у лісі.
Врешті до лісу не потрапив. Не знаю – чи на жаль, чи на щастя. Але знаю, що інакше не могло бути. Знаю також, що мав прекрасну мрію, прекрасну ілюзію. А вони, якщо заповняють собою значний період життя, можуть вважатися тим, що подіялося, відбулося. І залишати після себе повноцінні спогади.
Читайте: Тарас Прохасько: На то курка гребе, аби шось вігребла
Таким товариським життям, до якого мене готували, я, зрештою, також ніколи не пожив. Але й це не завадило спогадам про несогірший досвід.
Принаймні умію зробити за кілька хвилин бездоганну закуску для несподіваного товариства, яке приходить напередодні ночі з кількома фляшками. Кілька цибулин порізати на кільця. Посолити і скропити оцтом. Потиснути пальцями. Додати будь-якої олії і полити помідоровим соком. Хліба може не виявитися, а все одно буде блискуче. Татова школа.
Comments are closed.