У вівторок, 25 квітня, на території Палацу Потоцьких в Івано-Франківську пройшла зустріч-розмова з отцем Іваном Рибаруком, настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Криворівні.
Отця Івана знають не лише на Прикарпатті, а й по всій Україні. З ним приїжджають поспілкуватися про духовне й земне. Минулого року парафія церкви в Криворівні на чолі з Іваном Рибаруком однією з перших серед храмів ПЦУ святкувала Різдво 25 грудня і взагалі перейшла на новоюліанський календар.
«Репортер» обрав найцікавіше зі слів отця Івана Рибарука – про війну, життя і Бога.
- Слово «Авва» означає не «Отче», а «Татку». Ісус насправді молився «Татку наш» і йшов до «Татка свого». Це ми так боялися цієї інтимності, що переклали «Отче наш».
- Проблема Церкви полягає в тому, що дуже часто церковники віддаляють себе від людей, забуваючи, що унікальним є Христос, а не вони. Ми можемо бути унікальні у нашому служінні, а не у нашій природі, бо ми всі однакові. Якби Ісус Христос був таким занудою, як значна частина духовенства, християнства просто б не існувало. Бо за Христом чогось ходили натовпами. Хтось у нього закохувався, хтось чув те, що давно хотів почути, хтось дивувався.
Читайте: Отець Артемій Новіцький: «Після перемоги Церква має допомогти бійцям жити далі»
- Темрява неоднозначна. Є таке поняття як «божественний морок» – це максимальне наближення до Бога, коли ми потрапляємо в тінь янголів, щоб не згоріти – й перебуваємо в темряві невідання, незнання за мить до бачення Бога. Український народ сьогодні несе хрест світу. І ми сьогодні ще в тому мороку – хтось уже щось побачив.
Бо не всі прозріли та бачать, що відбувається. Хтось ще на війні заробляє, хтось шукає слави, зірочок на погонах, хтось будує майбутню політичну кар’єру. Вони ще не зрозуміли, що це вже Голгофа й уже починається воскресіння. - Як невинні немовлята були вбиті за Ісуса, так і український народ сьогодні проливає кров тільки тому, що ми народилися українцями. У всьому світі українців знають: де наші переселенці колись з’являлися, перше, що робили, – будували церкву. Сьогодні богообраним народом є не єврейський, а український народ.
- Кошики – вербові гілочки тощо – це дитинство, забавка для дітей, коли людям потрібно погратися в християнство. Це доступніша форма. Можна розказати натомість занудну проповідь. Але священник – як учитель: має прочитати лекцію і для відмінника, і для того, кого в школу притягли силою.
- Творчість – це єдиний спосіб єднання з Богом. Візьмемо московську церкву: там людей змусили перед причастям три дні строго постити й відчитати всі канони. Ісус такого не казав. Насправді умовою для святого причастя є уподібнення Ісусові – тобто християнське життя. А це створення світу Божого на землі. Насправді християнство полягає в тому, що ми в кожній миті робимо те, що робив Христос – являв любов. Тому робиш зранку каву коханій людині – це творчість, варить мама найсмачніший борщ – теж.
Диявол не вміє творити. Він дуже обізнаний, але втратив зв’язок з Богом і тому відірвав себе від вічності й уміння творити. - «Боже, дай мир Україні» – який мир? Ми вже мали мир – совєцький мир, ілюзорний. Мали мир восьми років війни. Ми мали Мінські угоди й зараз якісь мирні переговори. Мир – це тоді, коли ми переможемо. Тому молимось спочатку за перемогу, а наслідком перемоги стане мир. А Бог з нами, бо ми – Давид проти Голіафа. Хто переміг? Давид.
Читайте: Отець Іван Рибарук: “Ми перемогли у цій війні з самого початку, бо ідемо з Ісусом”
- Найвища молитва – це мовчання у сльозах. Якщо людина під час молитви ніколи не плакала, вона ще ніколи не молилася. Якщо під час молитви людині не захотілося замовкнути раз і назавжди – вона ніколи не молилася. Вона поки що тільки промовляла слова молитов, укладені іншими.
- Правильний переклад назви твору Толстого – «Війна і світ». Тут війна, а тут – світ, розкоші: бали, «буковелі», крадені машини всякими керівниками ОДА. Бо нам пришлють гроші з усього світу, а ми їх засунемо у свої кишені, будемо продовжувати «Велике крадівництво», будувати дорогу до Білорусі, замість того, щоб відбудувати будинки в Ірпені, Бучі й Гостомелі. От вам війна і світ. Щось змінилося? Нічого. Бо війна триває з часу відходу людини від Бога. Тому від нас залежить, що ми відбудуємо; яка в нас буде Україна – авторитарна чи демократична.
- У стосунках з Богом є три шляхи. Перший – шлях Івана, шлях Богородиці. Другий – шлях навернення – як у Петра, Марії Магдалини. І шлях Юди, шлях відходу. Сьогодні московська церква – це Юда, який продав Христа. Вони прикрились православною вірою, бо їм просто страшно і вони самі себе гублять.
- Бог нас ніколи не карав і карати не збирається. Апостол Павло каже: «Ви самі себе караєте». Любов не карає. Любов може витягувати через біль. Як хірург, який робить операцію. Або мама, яка повиває рану. Бог хоче, щоб ми прийняли цей біль – особистий, родинний чи біль нашої української спільноти, планети Земля – з любові до нього. Бо більше, ніж ми можемо пережити, нам ніколи не буде дано, це міра наших можливостей.
- Кожна мама свята в момент народження дитини, кожна мама – Богородиця, вона народжує Бога, бо ми – його образ і подоба. Навіть мама, яка народила не лоном, а серцем: може черниця, чи молода жінка, яку відправили на Колиму на 20 років і вона вже не народила. Але до неї люди сходилися як бджоли, вона народжувала їх духом. Зараз народжується нова людина, нове людство. Початок родів – це Майдан. Хрещатик став лоном народження нової людини. Тому була пролита безневинна, беззахисна кров. Україна стала цим центром народження нової людини. Ми кажемо – все буде Україна. Та вже майже є.
Авторка: Ольга Романська
