Навчальний рік добігає кінця. Через війну на сході та економічну кризу він був непростим для всіх навчальних закладів. У Франківську чи не найбільші потрясіння припали на медуніверситет: перевід студентів зі східних вишів, мобілізація викладачів і разом із тим нагородження найвищою відзнакою – державною премією. Про підсумки та перспективи – у розмові з ректором вишу Миколою Рожком.
– Пане Миколо, почнемо з підсумків?
– Рік був дійсно дуже складний, але ми, колектив університету, не просто вижили, а й продемонстрували рух уперед і дуже багато чинників це підтверджують. Це й те, що збільшується матеріальна база, і те, що ми перевели 800 іноземців і 50 українців зі східних вишів і всім дали тут раду. Отримання державної премії, відкриття нових спецрад, нових лекційних тощо. Та навіть якщо сказати, що всі, хто працює і вчиться у нас, цілий рік жили в теплі, мали зарплату… А ще ми вийшли у плюс в бюджеті.
– За рахунок чого – переведених іноземців?
– І через них, і за рахунок раціонального використання коштів. Просто ми не зупинились. Мало того, мали величезні борги. І якщо того року на цей період на рахунку вишу було 3 млн. грн., то нині – 60. Це серйозна цифра, якою можна оперувати, й думати про стратегію розвитку.
– То куди будете рухатися?
– Найперше – це забезпечення умов навчання: нові комп’ютерні класи, нові практичні центри, нові засоби навчання та оснащення.
– Про премію – що саме вона дає вишу?
– Чотири роки тому, коли ми прийшли до керівництва, господарство університету було в жахливому стані, як і багато чого іншого. Нині стільки об’єктів уже зроблено! Але не всім це подобалося. Дехто казав: от, лише ремонти роблять, туалети якісь! А тут ми отримали державну премію – це вінець, вищої відзнаки у державі немає. І я безмежно щасливий, що нам вдалося її отримати.
В історії університету це другий раз, перший був у 1992 році, коли наші професори Мамчур і Нейко отримали її за «Уролесан». А в минулому році – за величезну розробку засобів і комплексу заходів щодо зменшення негативного техногенного впливу довкілля на людину. Робота йшла від нас, але над цим працював цілий колектив учених – нашого вишу, університету нафти і газу, Полтавського політеху, медичної та гірничорудної академій із Дніпропетровська.
– Іноземці, які до вас перевелися, з яких вони вишів?
– Десь 400 дітей із Донецького національного університету і приблизно 400 – з Луганського державного. Скажу, що для цього була проведена величезна робота для покращення навчальної бази та умов проживання. Це ж не просто так – перевели. Спершу до нас приїжджали делегації з посольств, консульств, дивилися, що і як, а вже потім радили студентам. І нині ці студенти кажуть, що у Франківську з них ніхто гроші не бере. Бо ми з цим боремося. Наскільки успішно? Підтвердженням мабуть є те, що ніхто з них від нас добровільно не поїхав. Правда, кількох виключили – за невиконання навчального плану.
– А як у побуті з ними? Бо по соцмережах навіть блукала історія, як у гуртожитку «наші» іноземці побилися зі іноземцями зі сходу.
– Давайте чесно говорити: є політики, які, крім того, що роздирають Україну, більше нічого не роблять. Про мене так само писали в інтернеті, що я «ректор сепаратистів». Я навіть знаю, хто це зробив, і вже звернувся у відповідні органи. Нині я хочу офіційно заявити – те, що ми перевели цих дітей, це ж не тільки моє бажання, це політика держави. Ці люди приїхали вчитися в Україну, вони не винні, що так сталося, і ми не винні. Ми їх не вигнали за межі України і таким чином підтримуємо імідж держави. Безумовно, з ними є велика кількість проблем, у них свій менталітет, погляди, релігія. Але ми працюємо з цим дуже серйозно – останні місяці ніяких скандалів у місті не було.
– А щодо 50 українців, на яких умовах вони переводилися?
– Тоді навіть ніхто не розбирався, були листи МОНу і МОЗу – зараховували на навчання і все. Навіть була така форма – допустити до занять. І ми пішли їм назустріч, навіть тих, що вчилися на контракті, шукали можливість перевести на державне. І нам це вдалося. Ці діти зараз тут, правда, двоє вернулися на окуповану територію, але це було їхнє рішення. Проводимо з ними зустрічі, спілкуємося, знаємо їхні проблеми, ясно що не все так просто.
– Як із мобілізацією викладачів?
– 145 людей було в списку на виклик на медкомісію. Частина обстежується, частина визнана непридатними. Ми уже сформували список з 67 наших професорів, доцентів, кандидатів, які мали б мати бронь. Як буде – подивимося по цій п’ятій хвилі мобілізації. Це дуже болюче питання. Як казав один мій знайомий, теж ректор: берете професора, то беріть з ним і студентів. Я вважаю, що у межах держави це питання можна вирішити по-іншому. У нас є достатньо людей, яких можна мобілізувати, то чому брати професора, якого за один день не підготуєш? Це є золотий фонд держави.
– То скільки пішло?
– 12 людей, шість із них – доценти, кандидати наук.
– Там вони задіяні в медицині?
– Ми з кожним спілкуємося, помагаємо – і грошима, і матеріалами, і медикаментами. Так, вони у медицині, але займаються нею не на тому рівні, на якому мав би займатися доцент. Доцент Андрійців очолює медроту, кандидата наук Слюсаренко залишили інструктором у навчальному центрі. Хтось працює в госпіталях, різні посади займають… Щодо військових медиків, то хочу додати, що цього року ми відновили нашу військову кафедру. Були першими серед медичних вишів України, які вийшли з такою ідеєю, я навіть отримав якусь подяку. Тож тепер можемо проводити підготовку офіцерів запасу медичної служби.
– На носі вступна кампанія – чого чекаєте?
– Ми не маємо ще точно об’ємів державного замовлення, тим більше кажуть, що у заяві на ЗНО дитина має вказати пріоритетність вишів, куди збирається поступати, і від цього ще будуть ділити державне замовлення. Я вже переживаю, що то буде творитися.
Але ми дуже серйозно готуємося до вступної кампанії. Бо скільки людей і з якими балами наберемо – це і є рейтинг вишу. А люди зараз їздять і цікавляться, які умови навчання, проживання і т. д. Того року, незважаючи на всі ті страшні події, набрали стільки ж студентів, як і в позаминулому. Сподіваємося, цьогоріч буде не менше.
Comments are closed.