Погляд

Маркіян Прохасько: Ідеї у зернах

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Ідеї бувають двох ґатунків. Одні очевидні, захоплюючі, але важко здійснювані.

Такі як жарівка Томаса Едісона або досягнення Південного полюса. Едісон хотів зробити лампу на електриці. Ідея гарна, але не кожен у неї спершу вірив. Самому винахіднику знадобилося багато спроб, щоб таки досягти свого результату, пише Маркіян Прохасько на порталі Збруч.

Так само Роберт Скотт спокійно готувався до походу на південь, адже хоч ця ідея витала у повітрі – хто б ще знайшовся такий відчайдушний, щоб спробувати її реалізувати? Спантеличення у таборі Скотта виникло тоді, коли їхню спокійну підготовку перервав своїм раптовим рішення також іти до Південного полюса норвежець Руаль Амундсен. Лише тоді, коли на реалізацію нездійсненної ідеї з’являється інший реальний претендент, тоді вона стає загроженою. Поки лише ти можеш її здійснити – розповідай, кому хочеш, ділися, її ніхто не вкраде, бо вона захищена власною нездійсненністю.

Інший тип ідей потужний, але беззахисний. Одна із байок про Христофора Колумба переповідає, що, буцімто, коли він повернувся у Європу, то йому закинули, що нічого такого особливого у його ідеї рушити на захід, щоб обігнути планету і відкрити нові землі, немає. Це ж очевидно. На що Колумб буцімто попросив присутніх поставити варене яйце вертикально. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді Колумб легенько вдарив ним об стіл там, де те має повітряну порожнину. Воно приплюснулося і так стало на столі вертикально. Колумб сказав, що це було очевидно, але ніхто до нього про це не подумав. Невідомо, якою мірою це правдива байка, але це файна історія.

У 1968 році спортсмен Дік Фосбері виграв золоту медаль на Літніх Олімпійських іграх, бо застосував нову техніку стрибків у висоту. Спортсмен пролітає над планкою спиною до землі, що дає йому набрати більшої висоти. Сьогодні цю техніку використовує більшість спортсменів-стрибунів. Але чи змінилася будова людського тіла у 1968-мому році? Очевидно, що ні. Одна людина демонструє світові, як ще можна використати і застосувати те, що вже є закладено у нас всіх. Якби цю техніку підгледів конкурент Фосбері і першим застосував би її на іграх, то, вірогідно, він мав би шанс виконати цей стрибок навіть краще. А те, хто у кого вкрав ідею, стало б просто цікавою історією зі світу спорту. Скільки ж вкрадених ідей функціонує у світі під авторством фальшивих винахідників? Цьому сюжету присвячено окреме місце у кіно та літературі.

Тим не менше, будь-яка ідея може з’явитися – і часто з’являється – із хаосу. Як у давніх міфологіях та уявленнях про початок світу. Тільки хаос цей – у голові. Коли поміж звичайними, буденними, а інколи й незрозумілими думками і спостереженнями завдяки їм всім, а чи всупереч, проскакує якась думка, яка швидко починає набирати форми. У цей момент до тебе приходить полегшення. Навіщо був цей весь балаган у голові? Ось для цієї думки. Інколи вона оформлюється у щось маленьке, у якусь деталь: як розширення для браузера чи мовний пакет для текстового редактора. Ти візьмеш цю деталь і красиво припасуєш до вже існуючого тексту чи чогось іншого, над чим ти працюєш.

Тарас Прохасько: Тема для медитації

А деколи ця ідея схожа на рослину, що починає проростати із зернята – як тільки складаються докупи всі необхідні обставити для її життя. Ідея швидко оформлюється із хаосу, починає непідконтрольно розгалужуватися і розростатися на всі боки. Вона немовби сказилася. Вона виявляється віднайденим зернятком вегетатичної ідеї, що брунькується, падає на ґрунт, а з неї відгалужуються нові пагони. Так вона розкорінюється у цілу систему, вибудовуючи нову концепцію. Як полуниця, зернятко якої потрапляє у добрий ґрунт, проростає, а за кілька років із рослини розростаються вуса, які, потрапляючи у землю, дають початок новим кущам полуниці.

Концепції можуть бути ґрандіозні, а можуть бути прості. Якою б та концептуальна ідея не вийшла, саму таку ідею можна назвати великою, космологією. Бо саме у неї згодом ти вкладаєш інші ідеї: малі, ті, що деталі, декор.

Трапляється і зворотнє: згортання. Виникне ідея, а потім раз відволічешся – і ідеї як не було. Ніщо вже не допоможе згадати, що такого ти придумав хвилину тому. Прихід ідей та її зникнення відбувається миттєво. Але радість і, особливо, жаль від з’яви та зникнення думки має дуже широкий діапазон.

За одними не жалкуєш, а за іншими – дуже шкода. Адже навіть якщо думка забудеться, після неї залишається такий собі певний присмак, враження і відчуття: чи була то ідея декоративна, чи глобальна.

Коли зникає декоративна ідея, то не так шкода. Бо це як однорічна квітка на клумбі. При необхідності можна напружитися і знайти, наприклад, для якоїсь потреби багато зерен таких декоративних рослин. Потім ти ці зерна кидаєш у клумбу своєї роботи і докладаєш більших чи менших зусиль, аби виплекати з тих зерен-ідей більш чи менш красиві, зґрабні, доглянуті квіти.

Проте ці декоративні ідеї – то просто інструментарій, підсилення, підкреслення, красива фігура, використана із певною метою, яка, врешті, зводиться до того, щоб грати на користь чомусь іншому – космологічному, глобальному.

Юрій Андрухович: Батальні сцени

Але рідше зникають – бо рідше з’являються – глобальні ідеї. Тоді неймовірно шкода, бо десь у закапелку пам’яті валиться цілий світ, якому не поталанило навіть бути промовленим. Валяться міста, тріскають континенти, вибухають планети. Все зникає. Тому ідеї-космології особливо варто записувати, запам’ятовувати, фіксувати.

Не завжди ідея відразу добре смакує. Це як кава. Із зерен можна зробити різну каву: добру й гидку. Але для початку треба придумати, що з тих зерен взагалі можна зробити якийсь напій: каву. Коли ж ідея виникла, перший мішок зерен зібрано, обсмажено, то вже можна вправлятися і в приготуванні.

Спершу ідея проросте десь біля хати, захопить частину городця і змішається з травою, квітами та бур’яном. Вона тебе захоплює, вражає, бо це щось нове. Але потім ти так дивишся на то і думаєш, що то за будяк такий неоковирний. Часом лишаєш. Коли вертаєшся – то вже із закоченими рукавами: прополоти і безжально почистити зайві деталі, виструнчити. Вдається по-різному. Але в ідеалі залишити лише мінімум маси, обстригти, щоб гарно росло і набирало форми. Згодом окреслюються межі, в яких би хотів ту рослину бачити. Поки вона росте, а ти ходиш довкола неї, то приходять ідеї-декорації. Що де додати і посадити, щоб суцільним полотном це видиво виглядало доповненіше.

А потім вже рослина наче сама знає, куди їй розростатися, як високо, як широко, як сильно. Ти довіряєш їй, лише час до часу підказуючи, куди витися. А сам ходиш довкола і всередині клумби, то додаючи, то забираючи якісь дрібні декорації, стараючись максимально наблизити реальне до закладеного у те першочергове зернятко ідеального образу, що не дає тобі спокою, поки справу не буде звершено.

Скотт отримав ідею-космологію. То як згодом із Місяцем: один малий крок для людини, а великий – для людства. Новий виток екзаменування людського духу, який людина здала добре. Але з дрібними ідеями, які мали б допомогти реалізувати похід на Південний полюс, краще було у Амундсена. Норвежець повторив ідею британця Скотта, адже сам не планував на південь. Першочергово він хотів першим досягти Північного полюсу. Але обставини його розвернули у протилежний край планети. Як би там не було, його ідеї-декорації були такими помічними, що Амундсен із напарниками викидав зайві харчі, щоб легше було повертатися. У той час як Скотт зі своїми товаришами голодував. Однак потім британці навіть звинувачували норвежця Амундсена у крадіжці ідеї.

Є жарт про два типи журналістів. Одні мають багато ідей, але не вміють їх реалізовувати. Інші – не мають ідей, але підкажи їм тему, і вони її чудово розкриють.

Тому найбільшим благословенням є той стан, випадок, талан, коли час до часу до тебе приходить ідея-чарівне-зернятко, що розширюється до розмірів мікрокосмосу; і коли разом із тим у цьому космосі постійно спалахують як зірки ідеї-декорації, які роблять космос наповненим і впорядкованим.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.