Останніми місяцями на зустрічах онлайн з нашими закордонними партнерами дедалі рідше можна почути хоча б питання про війну в Україні. Одного разу довелось підключити звук від сирени повітряної тривоги під час однієї зустрічі. То колега відключився ще скоріше, ніж мені вдалося втулити словечко. Комічно трохи, але насправді бачу в цьому всьому просту втому від нашої війни, пише Максим Карпаш у Репортері.
Вони втомилися від того що війна домінує в їхніх новинних потоках, у заявах політиків і часто слугує прикриттям та виправданням власних провалів (з війною не пов’язаних) і так далі. До слова, найбільш чутливими досі залишаються ірландці, хорвати та німці – нації, які мають добру пам’ять про війну.
Читайте Максим Карпаш: Популізм – як спосіб
На політичному рівні, на фоні передвиборчої та післявиборчої активності бачимо публічні вияви втоми від війни в Угорщині, Словаччині та Польщі. І треба розуміти, що деякі вибори ще попереду. Дуже часто політики реагують, як малі діти – кричать при найменших больових відчуттях, ображаються, ображають. Згадані три держави є нашими сусідами, і ми нікуди не зникнемо, спільні виклики для нас усіх залишаться з нами. Не зникне також історія стосунків.
Але це все може бути пояснене саме втомою від війни.
У міжнародному науковому медичному співтоваристві є навіть термін спеціальний – «втома від війни». Це стан здоров’я, за якого у людей спостерігаються непоясненні симптоми – сильна фізична втомлюваність, м’язовий біль, сухість у горлі, поганий сон та когнітивні проблеми.
Сприймайте це як жарт, але здається, що такі симптоми є в багатьох політиків – як українських, так і закордонних. А якщо серйозно, ці явища зараз активно досліджують серед американських учасників військових операцій у Перській затоці – тобто пройшло тільки 20-30 років. Припускаю, що українські ветерани протягом наступних десятиліть також будуть учасниками таких досліджень. І було б добре, якби це були в основному українські лікарі-учені.
Нам, цивільним, також здається інколи, що ми втомились.
Більше це стосується тих, у кого не воюють рідні. Це не завжди зручно визнавати, це не просто усвідомлювати. Адже першим на думку приходить просте та ясне – «в окопі важче». Але явище таки є – хтось прагне забути про війну, уникати новин на цю тему. Дивно, але в українській історії Другої світової на наших теренах дуже мало відомо про життя цивільних, хоч війна тривала довго. До того ж, значна територія України в ті роки була під тією чи іншою окупацією – то німецьких, то радянських військ. Веду до того, що ми не маємо історичного «шаблону» – як поводитись у часи війни.
Читайте Максим Карпаш: Як Україна може повернути борги
Спостерігаю за близькими та знайомими – ми також маємо певні симптоми воєнної втоми: поганий сон, когнітивні проблеми тощо. Хоч ми й дня не були в зоні бойових дій, але неперервне слідкування за повідомленнями з фронту створює принаймні психологічне відчуття присутності там.
Словом, проблема не в тому, що є втома від війни. Проблема в тому, як ми на неї реагуємо. Краще перетворювати це все в активні вчинки, спрямовані на якнайскорішу перемогу України – обирайте самі, тільки дійте. Вчені кажуть, що від тої втоми найкращий рецепт – фізична активність.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
