Інколи доводиться планувати ті чи інші заходи. Тоді треба враховувати й погоду. І моє спостереження останніх років таке – прогнози на 2-3 дні все менш точні й дуже різняться. Вже не згадуючи про те, що маємо інколи надто теплі зимові чи літні дні чи тижні.
Очевидно, що зміни клімату стали настільки значними, що впливають й на повсякденні справи, пише Репортер.
Звісно, найчастіше ми можемо вийти із ситуації раптової зміни погоди – просто перенести подію у часі чи просторі. Але у подібні дні завжди думаю про тих, хто не має такої нагоди: спортивні заходи за участі дітей, раптовий дощ чи вітер на якомусь помпезному дійстві або концерті. Як тоді почуваються організатори?
Зміна клімату впливає на всіх, адже концентрація двоокису вуглецю, опади та температурні коливання не визнають створених людьми меж – парканів, стін, вулиць чи державних кордонів. Але результат цього впливу є надто різним, аби його не помічати.
Ще у часи дії першої глобальної кліматичної угоди (Кіотського протоколу) серед держав була серйозна дискусія про кліматичну нерівність – чому одні країни, наприклад, Китай, США, Бразилія чи Індія, вносячи такий значний вклад у викиди парникових газів, так мало роблять задля протидії наслідкам такого впливу? Паризька кліматична угода дещо враховувала цю ситуацію, застосувавши принцип «спільної, але диференційованої відповідальності». З іншого боку, це призвело до ситуації, коли у часи президенства Трампа США вийшли з Паризької угоди (повернулись у 2021), Китай довго вагався, а такі великі країни, як Туреччина, Іран та Ірак досі не приєднались. Про практику виконання взятих на себе кліматичних зобов’язань говорено-переговорено.
Читайте: Максим Карпаш: Пропащий «Північний потік 2»
Кліматична нерівність має одне правило, яке діє на всіх рівнях відповідальності – що ти бідніший, то сильнішої шкоди тобі завдає зміна клімату. Наприклад, Нідерланди – держава, що має широку берегову лінію з доволі низьким рівнем поселень над водою. Вона сильно ризикує бути затопленою у разі значного підвищення рівня світового океану. Але, маючи значні фінансові та матеріальні ресурси, уряди цієї держави вже вибудовують ешелони захисту у вигляді стін з боку моря, системи каналів, розробили детальні плани евакуації та переселення людей тощо. А що можуть зробити бідні острівні держави – Шрі Ланка, Філіпіни, Полінезія, Мадагаскар – у випадку підвищення рівня води? Хіба що сподіватись на чужу допомогу. Як Гаїті, що досі не оговталось від серії природних лих останнього десятиліття.
У локальному вимірі – на рівні міста чи поселення – кліматична нерівність також працює, і то ще жорсткіше. Все менше людей повертається додому після катастроф, потім бракує коштів на відновлення з огляду на все меншу кількість тих, хто повернувся, а далі – все нижчі рівні інвестицій, нижчі рівні доходів і т. д. Цикл триває до наступного лиха. Такі цикли регулярні у багатьох країнах, навіть у США – після урагану «Катріна».
Україна ще не мала яскравих наслідків дії кліматичної нерівності. Але потенційно уже маємо Домбровський кар’єр поблизу Калуша, Чорнобильську зону та кілька інших. Не знаю, чого чекати від чергових повеней на Прикарпатті – чи захочуть повертатись туди люди? Інакше потрапимо у спіраль екологічної нерівності.
Максим Карпаш,
професор ІФНТУНГ
