Світ з неймовірною швидкістю ускладнюється в економічному, політичному та технологічному сенсах. Чи встигне за цим ускладненням Україна, а головне — чи захоче?
Недільного ранку я, як зазвичай, робив пробіжку. Несподівано з вікна багатоповерхівки хтось викинув на землю пакет молока. Майже мені на голову, пише журналіст Іван Верстюк на НВ.
Нагадаю, що Міністерство енергетики та екології ставить собі за мету за п’ять років збільшити кількість переробки побутових відходів на 50%. Але, боюся, питання поки варто ставити навіть не про переробку, а для початку про те, щоб люди не викидали сміття з вікон. Якось їх в цьому переконати, мотивувати, попросити, простимулювати.
Ось уже років п’ятдесят світ вчиться вирішувати жахливо складні проблеми. Що повинно бути метою Центробанку — пропозиція грошової маси, таргетування інфляції, безробіття, ВВП? Як простимулювати експорт? Як зупинити популізм? Як не допустити зростання кількості ядерного озброєння? Як інтегрувати Північну Корею в Південну, а Гонконг і Тайвань помирити з континентальним Китаєм?
Україна ж поки не може зрозуміти, чи можна викидати пакет кислого молока з вікна. Досить дурне і примітивне завдання, вирішення якого, як показує досвід, знає не кожен українець.
Не так давно Юваль Ной Харарі, відомий ізраїльський історик, виступив у Києві з довгою промовою. У ній він попередив, що світ розвивається в бік ускладнення — технологічного, фінансового, інфраструктурного. Тому, якщо вам зараз складно розібратися в перевагах використання QR-кодів у своєму бізнесі, років через десять ринок залишить вас в безнадійних аутсайдерах.
У цій спрямованості глобального розвитку на ускладнення все важче буде завоювати місце під сонцем. А в Києві — українській столиці з населенням в три з половиною мільйона, з яких мінімум 20%, за даними Kyivstar, регулярно їздить за кордон — з вікон багатоповерхівок летять на землю пакети з молоком. Я замислююся: а чи встигне українське суспільство за тим стрибком в ускладнену реальність, про яку попереджає Харарі? Чи ми станемо на глобальному ринку тим, чим стали в нас у країні тисячі українських пенсіонерів, які не мають банківських карток і отримують пенсію готівкою у відділеннях Укрпошти?
Все це тим більше важливі тенденції, тому що світ розкриває величезні можливості. Штучний інтелект, наприклад, вже може замінити собою кілька департаментів у Національному банку, Міністерстві економіки та Міністерстві фінансів. Як показують останні дослідження гарвардських макроекономістів, економічні прогнози з використанням штучного інтелекту в середньому на 20−30% точніше, ніж прогнози за класичними моделями, які використовують аналітики. Крім того, штучний інтелект вже показав себе майстром пошуку всіляких кореляцій. Він здатний встановити порядок залежності між, наприклад, резервами Центробанку й індексом купівельної спроможності.
Те, що все ускладнюється на ринку технологій — очевидно і передбачувано. А якщо взяти політику? Тут теж все стає досить складним. Антимонопольним регуляторам і органам захисту прав споживачів зовсім нелегко впоратися з потоком нових бізнес-моделей, продуктів і сервісів, якими наповнюється глобальний ринок.
Чи не занадто багато бере на себе Facebook?
Чи не треба розділити його на соцмережу і месенджер, заборонивши обмін даними між цими двома платформами? Чи не розділити Google на компанію, яка підтримує роботу веб-пошуку, і компанію, що займається мобільною системою Android? Як далеко можна дозволити зайти експериментам із генною інженерією? Як коректно проводити аналіз витрат і переваг складних енергетичних проектів — будівництва газопроводів, нафтопроводів, LNG-терміналів? Як ставитися до грошових потоків, що йдуть від великих банків в офшорні юрисдикції Британських Віргінських островів і Панами? Чиновник регуляторного органу 21 століття повинен вміти знаходити відповіді на ці питання.
Якщо Україна відстане від тренда ускладнення сьогодні — завтра наздогнати його буде ще складніше. І якщо українці сьогодні дозволяють собі викидати сміття з вікон, то що буде завтра? Як ці люди пристосуються до автоматизації та роботизації економіки, як опанують нові професії, як навчаться новим цифровим скілам? В майбутньому треба буде набагато більше вмикати голову, а деякі, схоже, ще навіть не намагалися її вмикати на повну силу.
Україна сьогодні в своїй політиці використовує досягнення, напрацьовані іншими країнами. Так, нам пояснили, що плаваючий курс валюти набагато краще підходить економіці, що розвивається, ніж фіксований курс, адже може пом’якшити будь-яку кризу. Нам пояснили, що якщо вантажівка з меблями, яка їде з Херсонської області в Миколаївську, повинна отримати дозвіл на перетин кордону між областями і це займає два тижні — то, можливо, вантажівка взагалі нікуди не поїде. Нам пояснили, що дати можливість ринку визначати ціни на енергоресурси варто хоча б тому, що в разі ручного регулювання ці ціни будуть визначати олігархи і лояльні їм корупціонери. А чи здатні ми розробляти аналогічно успішні рішення для самих себе, для своєї державної машини, для своєї економіки?
Але бути в змозі пропонувати інноваційні політичні рішення — це одне, а пояснити їхні переваги людям — зовсім інше. Я чомусь думаю, що людина, що мало не влучила мені в голову пакетом молока, навряд чи цікавиться, які нові політичні напрацювання є у Федерального резерву, Єврокомісії та Міжнародного валютного фонду. Але ж ці напрацювання якщо не сьогодні, то завтра будуть впливати на життя цієї людини. Тому з нею теж треба вести діалог. Витрачати зусилля, пояснювати, переконувати.
Україна може, якщо захоче. Такий висновок я робив для себе мільйон разів, коли бачив, на що здатний український креативний клас. Головне — щоб Україна захотіла, щоб був вогник в очах, щоб не було все одно. Тому що сміття з вікон — це коли тобі все одно, що відбувається за твоїм вікном. Так бути не повинно.
Comments are closed.