«Ты все еще хочешь в Польшу?» ‒ запитує перехожих білборд у Нікополі. На рекламному щиті – фото жінки, що стоїть рачки й тримає в руках ганчірку для миття підлоги.
Згори – логотип польського журналу «Newsweek», який 6 років тому вийшов з цією знимкою української заробітчанки на обкладинці. Рекламники чомусь засумнівалися у силі уяви своїх земляків, тому до фото додали ще й пояснення: «никопольчанка глазами поляков», пише Андрій Любка у своїй черговій колонці на порталі “Збруч”.
Ця історія цікава, бо дає змогу зачепити одразу кілька тем. По-перше, посміятися з іронії долі, бо жінка, що рачки миє підлогу, тепер живе у Штатах, хвалиться будинком з басейном у Маямі і власним бізнесом. Саме такого жаху нікопольці й мають боятися.
Читайте Андрій Любка: Сенцов не герой
По-друге, цей білборд, встановлений на замовлення Нікопольського заводу феросплавів, в якомусь сенсі має патріотичний зміст, адже спонукає українців не емігрувати з власної держави. Сигналізує він і про покращення бізнес-клімату, бо вперше за роки незалежності фірми почали по-справжньому конкурувати за робочу силу, боротися за робітника, пропонувати йому кращі умови. Це стосується не лише Нікополя: автор цих рядків на власні очі в Ужгороді бачив білборд місцевого заводу з написом «Ми віримо в Україну» й номером телефону відділу кадрів.
По-третє, варто звернути увагу на часові рамки: польський журнал з українською робітницею на обкладинці вийшов шість років тому. Отож, уже шість років тому кількість українців, що працювали в Польщі, була гідною обкладинки одного з найпопулярніших журналів. Упродовж цих років почалася війна, і міграційні потоки зросли настільки, що стали топ-темою не лише в Польщі, а й у самій Україні.
Читайте: Андрій Любка: Феномен маршрутки
Усього 6 років чи аж 6 років? Тут хай кожен вирішить для себе. Натомість цікавіше замислитися: а що ж буде в Україні ще за 6 років, у 2024-му? Припустимо, що не все буде позитивним, але й не все – негативним. Тож вийде такий собі мікс, коли українці й надалі масово виїжджають у пошуках вищого заробітку, але загальна ситуація покращиться, економіка демонструватиме зростання.
Хто тоді працюватиме в Україні? І без переписів ясно, що населення країни скорочується, смертність висока, та ще й масова економічна еміграція зменшує кількість робочих рук.
Уже сьогодні складно знайти людей на елементарну роботу – за бригадами будівельників стоять черги на ціле літо, охочих працювати двірниками немає вже віддавна, доглядати немічних чи паралізованих – нікому.
Читайте Андрій Любка: Красти черешні
Це не лише наша біда, ми в цьому не унікальні. Люди масово виїжджають з Хорватії, Угорщини, Словаччини, Польщі й Литви. Поки вони заробляють гроші в Німеччинах і Англіях, працювати на їхню батьківщину приїжджають інші – і дуже часто це українці.
Звідси виникає логічне запитання: хто працюватиме в Україні, коли українці зароблятимуть на хліб у Варшаві чи Римі? Полякам пощастило в цьому більше, бо вони мають під боком Україну. А в разі чого й філіппінців запросять.
А хто приїде в Україну? Молдовани? Навряд чи, бо вже якщо кудись їхати, то далі і за більшими заробітками.
Найвірогідніше, в Україну працювати приїдуть азіати. Можливо, вихідці з Середньої Азії – узбеки, киргизи? – наші сусіди по колишній тюрмі народів, які й українців не бояться, і мову (російську) знають. Аякже, навіть не сумнівайтеся: поки самі українці не говорять своєю мовою, то й іммігранти не поспішатимуть її вчити.
Читайте: Андрій Любка: Учорашній порядок денний
Можливо, побачимо на наших вулицях в’єтнамців, тих-таки філіппінців, індійців, афганців, таїландців. З Африки мігрантів дочекатися буде важче, бо там уже заробляють більше, ніж в Україні.
Ще шість років – і в Україну доведеться запросити мільйон низькооплачуваних робітників. Сьогодні в це повірити важко. Але вже нині від Нікополя до Ужгорода робочих рук – катма.
