Кожне потрясіння на світових біржах змушує мільйони людей згадувати хрестоматійну торбин-ку з найнеобхіднішими речами і придивлятись до вокзальних бомжів. Як вони там живуть? Може і я невдовзі… Тобто, вони згадують, що серед різних рівнів життя є й найрадикальніший – рівень виживання. На якому з усіх можливих мотивацій залишається найпростіша – вижити за будь-яку ціну.
Здається, це один із найчистіших проявів – воля до життя. Вона давніша за людину. Вона пов’язана із дивовижною здатністю живого організму протистояти найпершому закону матерії – закону всесвітнього спрощення. І це нібито усім відомо. Тільки за банальністю цього протистояння мешкає одна з найбільших таємниць нашого світу. Таємниця зустрічі з темним «ніщо».
Його не зустрінеш на комфортних рівнях людського існування. Воно не проявляє себе у житті успішних людей. Вони зазвичай довідуються про існування темного «ніщо» лише на смертному одрі. Тоді, коли припиняються ігри життєвої порожнечі, смерть зазирає в очі. При цій зустрічі, кажуть, виявляється, що ніхто насправді до неї не готовий. Навіть той, хто довго і вперто готувався, читаючи книжки і слухаючи проповіді. До апокаліпсису, навіть малого, неможливо підготуватися. З ним не можна домовитися. Навіть, якщо прочитані всі належні молитви. Про нього можна лише дещо знати.
Той, хто щоденно бореться за виживання, знає про це дещо більше за двоногих, що живуть ритмами заробляння і розтрачування грошей. Тільки той, хто вперто й послідовно заперечує життя, здатний крізь сон почути пісні згаслих зірок. Голоси вічності, які розповідають про пил і кригу далеких зоряних островів, про холодні червоні світила і мертві планети, вкриті замерзлим повіт-рям, твердішим за сталь. Лише мовчання мертвих світів свідчить про межу усіх меж. У ній згасають усі спогади і всі сенси. Коли ти починаєш насправді відчувати це мовчання, бажання зникають. Залишається безнадія ледь під-свічена волею до виживання.
Мудреці і шамани прадавніх рас записали в нічних книгах, що «ніщо» може прокинутися будь-коли. Вони боялись цього пробуд-ження, але й прагнули його. Вони відчували, що справжнього живого Бога можна істинно засвідчити лише через досвід проходження крізь «ніщо». Їм був потрібен цей жахливий досвід як опора для виходу на вищі рівні відчуття. Теперішні адепти світових релігій майже ніколи не торкаються цього могутнього і капризного «ресурсу істинності». Напевно, у цьому є рація. Адже в наші часи здрібніли не лише люди, але й пастирі. Пересічний «посередник» між Богом і електоратом навряд чи зможе оволодіти практиками, знайденими у темних безоднях несвідомого. Скорше він стане одною із жертв тих безжальних сил, які охороняють таємниці вселенських підвалів.
Сучасні книжники загубили ключі, знайдені жерцями і відлюдниками давніх рас. Книжники живуть у комфорті, безпеці і ситості. У них відключена воля до виживання. Вони ніколи не відчували смаку крові того, хто хотів відібрати в них життя. Крові смертельного ворога. А ключ до кімнати, де живе «ніщо», може належати лише тому, хто черпає сили від звіриної жадоби жити. Напряму. Без посередництва сержантів і спортивних арбітрів. Ключ сам обирає достойного, як і справжній меч, створений для битви, а не для відпочинку у шафі колекціонера. Війни і катастрофи, знищуючи мільйони людей, створюють умови для зростання і просвітлення тих, хто, пройшовши крізь фільтри смерті, відродивши волю до виживання, стане достойним отримати ключі. Може саме для того Бог попускає людям розпочинати війни?
