Минулого понеділка на програму до Шустера запросили Параску Королюк. Кавалер-дама Ордену Княгині Ольги баба Параска намагалась розповісти, як її не пустили на ювілейну помаранчеву тусовку й яка хороша людина Микола Катеринчук. Поки старенька озвучувала свої плутані меседжі («а він сказав, а я йому сказала»), на обличчях присутніх політиків і журналістів можна було побачити всю правду про українську «еліту». Здавалось, ті самі люди, котрі п’ять років тому створили міф про бабу Параску, тепер ладні виштовхати її або ж самі вибігти зі студії. Нарешті бабу перервали на півслові і запросили до студії якусь гламурну дівчину, яка задала якесь гламурне запитання.
Тут проявилась стара істина. Міфи добрі тоді, коли вони живуть від тебе на відстані. Наша «еліта» плекає різноманітні міфи. Наприклад, про народ, який страшенно політкоректний у своїй суті і будь-коли готовий безоплатно стати на оборону демократичних цінностей (інші варіанти: національних цінностей, гуманістичних цінностей, європейських цінностей, ідей дєдушкі Лєніна). Але коли отой народ з’являється в студії поряд з «елітою», носи представників останньої вкриваються бридливими зморшками. Хоча в студіях сидять далеко не нащадки хрестоносців і не представники бічних ліній Савойського Дому. Батьки теперішніх «українських панів» купували горілку і «завтрак туріста» у тому ж сільпо, що і Параска Королюк.
Але вони про це воліють не згадувати. Вони морщать епільовані у спа‑салонах носи. Народ виявляється зовсім не таким, яким він виглядає з вікна автівки або на фотографіях у стилі пейзан-арт. І список цінностей, які народ насправді готовий обороняти, аж ніяк не співпадає ані з політичними міфами передвиборної доби, ані з сентиментальними фішками розмінно‑співочої культурки. Про справжній список народних цінностей «еліті» міг би розповісти, скажімо, колишній суддя Зварич, але він тепер переймається темами, далекими від ужиткового народознавства.
Народ живе своїм життям, а міфи живуть своїм. Справжній народ дивується, чому це раптом свинячі копита, які ще вчора були по 12 гривень, тепер по 18. А міфічний народ обговорює президентський варіант Конституції. Справжній народ ніяк не може второпати: з яких то грошей заплатити цієї зими за газ і світло. Міфічний — тішиться «свободою слова» та переймається «кризою духа». Справжній народ вже давно зненавидів усе навколо, і в першу чергу свою «еліту», яка плює на нього з вікон своїх «мерсів». А міфічний на білбордах бадьоро підтримує політичних банкротів з колгоспними зачісками.
Але найсмішніше те, що насправді ніхто не знає: на виборах голосуватиме справжній народ чи міфічний? Є підозра, що проголосує міфічний. І проголосує він також міфічно. За принципом: що напише черговий підрахуй, то і є народним волевиявленням. А потім міфічна влада буде керувати міфічною державою, яка бере чомусь не міфічні, а реальні кредити у реальних пацанів під реальні обіцянки. І від таких гібридів міфів з реальністю хочеться бути якнайдалі.
