Нещодавно почалися зйомки новорічного мюзиклу «Козаки», у якому взяли участь відомі українські та російські актори, співаки і навіть спортсмени. Головні герої мюзиклу — три запорізьких
козаки. Вони вирушають до Москви за «легендарної горілкою з бульбашками», яку повинні привезти батькові однієї дуже вродливої дівчини. Інакше той не дасть дозволу на одруження закоханих. По дорозі до столиці з козаками трапляється багато цікавого. В одному епізоді їм допомагає величезний коваль, роль якого зіграв прикарпатський богатир Василь Вірастюк. За контрактом до виходу фільму акторам заборонено багато розповідати пресі. Але дещо «Репортер» таки довідався.
— Василю, як відбувалися зйомки? Що вам найбільше запам’яталося зі знімального майданчика?
— Я грав коваля. Юра Корявченков із «95 кварталу» — в ролі Баті, Вова Зеленський та Євген Кошовий — козаки. У них поламався віз і вони шукали коваля, щоб зробити колесо. Приїхали до кузні, але виявляється, що у мене негаразди зі спиною. Досить смішно воно все зіграно. По ходу Вова виліковує мене за допомогою магії та голкотерапії. Ми із поміч-ником робимо їм суперсучасну тачку, тобто віз. Гарно розмальований, зі стереосистемою, дисками, музикою, повною прокачкою цієї фіри. І вони вирушають далі. Така от була роль. Тобто я брав участь тільки в одній сцені.
— З ким із них було легко працювати, а з ким — важко? Як, взагалі, поводять себе відомі особистості на знімальному майданчику?
— Актори приїжджають на день-два навіть з Росії. Наприклад, якщо це Філіп Кіркоров, то він відзнявся у своїй сцені та поїхав назад. Тобто ніхто на місці не сидить. Я працював лише з хлоп-цями із «95 кварталу». З ними було легко. Тим більше, що ми вже дуже давно знайомі. Робота йшла добре, жодних зауважень.
— Розмір гонорару є комерційною таємницею?
— Ні. Можу вам одразу сказати — я працював абсолютно безкоштовно.
— Тоді заради чого?
— Було цікаво.
— Може, ви погодилися зніматися, щоб стати ще більш публічною людиною?
— Ні, не через це. Просто цікаво. Тим більше, ми раніше про це говорили із Зеленським. Він завжди казав: якщо вони будуть щось таке цікаве знімати, і буде відповідна роль саме для мене, то мене покличуть. Я на це вже дуже давно погодився. А коли вони розпочали підготовку до зйомок, то мене попередили, і ми узгодили час, коли я буду в Києві та зможу зніматися.
— А як розпочалася ваша акторська кар’єра?
— Я не можу сказати, що вона взагалі почалася. Тому що це була епізодична, не надто серйозна роль. Отже, думаю, і говорити про це серйозно не варто. То був перший фільм, у якому я знявся. До того знімався тільки в рекламних роликах. Справжньої акторської діяльності у мене не було.
— А рекламували ви пиво…
— Не тільки. Я ще знімався у роликах для FoxMart.
— То як ви ставитеся до алкоголю? Чи вживаєте пиво, яке рекламували?
— Ставлюся, як і всі. Звісно, це шкідливо, але я не брав участь у рекламній кампанії якогось горілчаного чи коньячного брен-ду. Деколи п’ю, як і всі решта. Дозволяю собі трошки спожити на день народження чи на Новий рік. Звісно, знайдуться ті, що будуть зі мною сперечатися. Тому що є невеликий відсоток людей, які ніколи в житті не вживали алкоголь. Ну, то я до них не відношуся.
— У майбутньому ви себе бачите у шоу-бізнесі?
— Звідки я можу знати? Я не актор і не співак.
— Але на шоу «Зірковий дует» співали дуже непогано…
— Я краще буду думати про свою справу: як проводити турніри, як піднімати роботу в нашій лізі стронгменів. Тому що в нас відбулися деякі зміни в Українській федерації найсильніших атлетів. Від’єдналося декілька спортсменів, я очолив «Професіональну Лігу стронгменів». Тому в мене голова буде боліти через це. А якщо будуть запрошення на якісь зйомки, то, звісно, я їх розглядатиму, прочитаю сценарій. Якщо мені це підійде, і я буду там нормально виглядати, то чому би й ні?
— Давайте проведемо бліц-інтерв’ю. Я задаю коротке запитання, а ви, не задумуючись, відповідаєте.
— Добре.
— Чого боїтеся найбільше в житті?
— Напевно, душевного болю. Тобто чогось, що можуть зробити люди і що принесе душевний біль.
— У вас є вороги?
— Звісно. Вони в кожного є.
— Ви їх знаєте?
— Не завжди.
— Що приховуєте?
— Є моменти у моїй молодості чи юності, про які я б не хотів говорити.
— Що вам найбільше запам’яталося з дитинства чи юності?
— Манеж технікуму фізичного виховання. Переважно весь час я проводив там. Там тренувався. Це було моє життя.
— Ваша найзаповітніша мрія?
— У мене є декілька мрій.
— А яка одразу спадає на думку?
— Щоб усі наші рідні і близькі були здорові. Жили довго-довго і не доводили нас до того, щоб ми за них хвилювались.
