Тетяна Соболик Проблема житла в Україні вирішується вже майже 20 років. Держава й досі працює за старим, радянським житловим кодексом. Про те, як воно є в Івано-Франківську, читайте з перших уст начальника відділу обліку і розподілу житла міськвиконкому Тетяни Курилів.
— Пані Тетяно, хто нині має право на покращення житла?
— Житловий кодекс, за яким ми працюємо, ввійшов у дію 1 січня 1984 року. Там зазначено, що отримати безкоштовне житло має право кожен громадянин, який потребує покращення житлових умов і перебуває на квартирному обліку. В Івано-Франківській області у постанові виконкому обласної ради народних депутатів (так вона тоді називалася) і обласної ради профспілок від 7 січня 1985 року йдеться про те, що стати на облік мають право ті громадяни, які забезпечені площею, меншою за 6 м2 на особу.
— Скільки іванофранківців сьогодні потребують покращення житлових умов?
— Станом на 1 січня цього року на черзі стоять 9235 осіб. Тут є пільгові категорії, першочергові, позачергові та військовослужбовці, звільнені в запас.
— Як розподіляються категорії?
— Першочерговими є учасники бойових дій, військовослужбовці, звільнені в запас, багатодітні сім’ї (в яких троє або більше неповнолітніх дітей), одинокі матері, мешканці аварійних будинків, хворі на відкриту форму туберкульозу або інші хвороби, які підпадають у відповідний перелік. Позачерговики — це інваліди війни, сім’ї загиблих військовослужбовців, чорнобильці І та ІІ категорій, молоді спеціалісти, які за направленням працюють в іншому населеному пункті, прокурори. А третя черга є загальна, туди входять усі решта.
— Як тоді має розподілятися житло?
— Різниця між позачерговиками та першочерговиками мала би бути до п’яти років. Відповідно загальна черга мала би забезпечуватися ще пізніше — від перших та других з різницею на три-чотири роки. Проте останній будинок, який спорудили за кошт міського бюджету, здали в експлуатацію в 1997 році. Отже, житло наразі майже не розподіляється. Зрештою, це не проблема міста, це проблема держави. Бо зупинилося державне будівництво.
У Верховній Раді було подано три проекти житлового кодексу. До речі, третій навіть уже лежав на підписі у Президента Ющенка, але він його повернув на доопрацювання. На мою думку, питання можна вирішити доступними кредитами. Проте держава мала б визначити категорії для пільговиків — тобто соціальне житло. Так, як це робиться у цивілізованих країнах.
— Колись багато говорили про соціальне житло…
— Такий закон є. Але він не підтверджений ані коштами, ані фондом. Правда, наше місто за каденції мера Віктора Анушкевичуса надало три квартири, які мають статус соціального житла. Вони не підлягають приватизації, відчуженню, даруванню. Тобто — тільки для проживання.
— Де ж місто їх взяло?
— Одну перебудували після реконструкції, ще дві — державні, неприватизовані, які звільнилися після смерті основних квартиронаймачів.
— Віктор Анушкевичус нещодавно заявив, що за його каденції було надано 43 квартири. А вони звідки взялися?
— Сюди ввійшло житло, куплене за кошти державних субвенцій, таких було надано 14. Ще було житло для працівників жеків, його надходження різне. Наприклад, основний квартиронаймач звільняє квартиру, бо отримує іншу або помирає. Ще є випадки, коли переобладнуються колясочні, сушилки. Як правило, це робиться за кошт тих людей, які мають отримати квартиру. Але, щоб узаконити ці приміщення, треба витримати вимоги санстанції, пожежників, архітектури і т. д. Тоді виконком переводить з нежитлового фонду у житловий, а ми надаємо ордер.
— А як часто забудівники віддають квартири після порушення проекту і добудови поверхів? Маю на увазі останній випадок, нашумівший…
— Більше таких не пригадую. Адже їм вигідніше платити коштами у фонд соціально-економічного розвитку.
— Черга просувається дуже повільно, так?
— Та нічого не просувається. Оскільки за кошти міського бюджету з 1997 року не збудовано жодного будинку, черга не рухається. Перша сім’я у списку перебуває на квартирному обліку ще з 1975 року.
— Але 43 людини зняті з черги?
— Ні, лише половина. Решта отримала службове житло. Переважно такі люди не мають права стояти на квартирному обліку, але мають право на отримання службового житла. Це працівники ЖЕО, силових структур, освіти тощо. Наприклад, двірники, які по 20 років працюють у жеках і занесені до списків на отримання службового житла. Відтак, кожен жек має контрольні списки і згідно з ними вони вишукують можливість надавати житло. Погодьтеся, що зараз жеку важко втримати двірника на роботі.
— А щось оптимістичне є?
— 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків. Цього довго чекали ті, хто хоче покращити житлові умови шляхом приватизації своїх кімнат. На минулій сесії міської ради депутати прийняли список гуртожитків, які підлягають приватизації. Зараз таких 21. Відтак вже з жовтня люди приноситимуть нам документи та отримуватимуть дозвіл на приватизацію кімнат у гуртожитках. Право на приватизацію матимуть люди, які там проживають на законних підставах не менше п’яти років. До речі, гуртожиток має бути переданий до комунальної власності міста, а не бути на балансі підприємств чи установ.
