Володимир Єшкілєв Тема зради продовжує бути актуальною в Україні. Зраджують усі. Жінки зраджують чоловіків, чоловіки — жінок, політики — виборців, виборці — політиків, діти — батьків, свійські звірята — господарів. Теперішнє зраджує майбутнє, а історія смердить нагромадженням зрад. Тотальність запроданства перетворюється у своєрідний спосіб громадського перебування у координатах світу, а веселе намагання зрадити самі ці координати навдивовиж легко вписується у нормативи постмодерної доби.
Тому зростає зацікавлення Юдою Іскаріотом — головним зрадником християнського людства. Попри проблему «п’ятого Євангелія», на арену суспільної уваги виходять цікаві тексти іскаріотології. Текстів, які здавалися безнадійно забутими. Серед них — оповідь про святого Брендана, який, згідно середньовічної католицької легенди, під час плавання світовим океаном досягнув пекельної брами.
Недалеко від печери, що веде до пекла, святий Брендан і його супутники побачили скелю, на якій сиділа страшного вигляду волохата людина. Морські хвилі мордували її, а на двох залізних палях висів змоклий одяг, котрий бив волохатого по обличчю. Це був Юда, що отримав тимчасову відпустку з пекла з нагоди неділі. Юда повідомив Бренданові і його супутникам, що відпустку він заробив кількома добрими справами, вчиненими ще за земного життя. Одного разу він заклав каменем діру на дорозі і камінь цей став скелею, на якій він сидить. Він також офірував до храму дві залізні палі і подарував прокаженому одяг. Але, оскільки одяг був не його власним, а вкраденим з апостольського общака, він не полегшує недільну відпустку Великого Зрадника, а, навпаки, лупасить його по писку.
Згідно з свідченням святого Брендана, пекельні покарання Юди чітко розписані за днями тижня. По понеділкам його приковують до розжареного колеса, яке вітер ганяє усім пеклом. По вівторкам його прив’язують до ліжка, спорядженого гострими цвяхами, а зверху демони навалюють на христопродавця важкі кам’яні брили. Кожної середи пекельна канцелярія передає Юду чортам-мучителям верхнього пекла, де його спочатку варять у смолі, а потім засмажують на залізній решітці. Кожного четверга нижнє пекло зустрічає запроданця крижаним холодом і темрявою, з якої чути суворі голоси християн, що на земній тверді щохвилинно (а скорше — щомілісекундно) проклинають Іскаріота.
П’ятничні тортури ще цікавіші. Демони спеціальними ножами здирають з Юди шкіру, а потім вогненими палицями скидують на купу солі. Коли сіль вкриває м’ясо зрадника, нова шкіра наростає зверху соляного шару. Потім Юду змушують пити розплавлений свинець. Кожної суботи його запроторюють до глибокого каземату, наповненого фекаліями, настільки смердючого, що зрадник безугавно прагне блювати. Але спожитий попереднього дня свинець пломбує Юді сурло, від чого той роздувається до розмірів невеликого дирижабля. Й тільки у неділю зрадника відпускають на морську скелю поплакати над своєю долею.
Цю повчальну розповідь має пам’ятати кожний діючий чи потенційний зрадник. Може тоді навколо нас поменшає зрадництва. Деякі філософи однак вважають, що сам феномен зрадництва виник як своєрідна динамічна компенсація у Золоту добу панування дурної консервативної відданості, що заважала прогресові. З цієї точки зору вірність і відданість є ознаками застійної динаміки особистості і суспільства, а розвиток зрадництва, навпаки, свідчить про швидкий поступ нового і модерного.
З іншого боку, такі філософські виправдання зради можуть виявитися лише хитрою пропагандою від підступних диявольських сил, котрі під приводом «забезпечення прогресу» підштовхують нас до виправдання Юди. Адже хто знає, як зміниться наш світ, коли одного майбутнього четверга до Іскаріота із пекельної темряви не долине жодного земного прокляття?
