Колись я писала статтю «Секретарі відчувають себе богами». Обурювалася: до шефа не пускають, поводяться зверхньо, з відвідувачами спілкуються як із прохачами. А нещодавно для нашої рубрики «Робоче місце» виникла ідея самій попрацювати «на шлагбаумі». Де в області найголовніший секретар? От, туди й напросилася. Взяли…
Центр управління
Секретарі в голови Івано-Франківської ОДА працюють цілодобово, тому їх є аж чотири. Вони мусять виглядати однаково свіжо – що перед зміною, що вкінці. Михайло Вишиванюк на роботі вже з сьомої години, якщо, звісно, не у відрядженні. У понеділок відвідувачі починають ходити з половини восьмої. А у восьмій в приймальній формується черга.
 «Репортер» один день пропрацював секретарем голови ОДА |
Секретар мусить спілкуватися з усіма відвідувачами, а паралельно телефонувати посадовцям і запрошувати їх на наради. Керівники дорожніх служб – на 8:30, заступників губернатора – на дев’яту.
Телефони – окрема тема. Їх у секретаря… одинадцять (!). Перший – міні-АТС, два номери, їх усі знають (55-22-91, 55-20-07), другий – прямий до шефа, третій й четвертий – «короткі», зв’язок з керівниками управлінь та служб області, п’ятий – СБУ, шостий – МНС, сьомий – факс, восьмий і дев’ятий ніколи не дзвонять (тому секретар Мар’яна не знає їхньої функції), а десятий, у підсобці – до Кабміну. Крім цих телефонів є ще мобільний приймальні. Правда, недавно Михайло Вишиванюк включив на нього переадресацію власного мобільного. Відтак, секретар тепер відповідає й там. Причина проста – багато людей дзвонили з якихось надто особистих питань. «Так я вже ставав не головою ОДА, – коментує Вишиванюк, – а диспетчером».
Кожен понеділок у губернатора прийомний. Цього дня без попереднього запису ходять депутати різних рад, керівники великих підприємств, громадських організацій, управлінь (обласних чи районних), навчальних закладів, сільські голови тощо. В середньому за день може прийти до півсотні людей. Усіх відвідувачів секретар записує, потім віддає папір голові ОДА. Той дивиться й викликає по телефону.
Першою прийшла на прийом гендиректор ОТБ «Галичина» Ольга Бабій, потім «афганці», далі – головній лікар Коломиї і т. д.
«У понеділок, як правило, я на місці, й усі керівники також, – розповідає Михайло Вишиванюк. – Тому всі мають право до мене зайти та поставити питання. А в інші дні планую роботу так, аби поїхати по області, поспілкуватися з людьми».
Не переставляючи ноги
На нараді з дорожниками губернатор говорить про те, що в районі Вишківського та Яблуницького перевалів зараз лежить сніг. Питає, як прочищають дороги, чи вільне там автомобільне сполучення, чи нема заторів.
Потім – нарада із заступниками. Їх Вишиванюк шанує, каже що всі відповідають своїм посадам. «Нікому з них не треба переставляти ноги, – говорить голова. – Всі знають свою роботу. Сьогоднішня нарада пройшла, як завжди: коротенько озвучили постановочні питання, погодили, хто чим займається цього тижня – вперед, хлопці, до роботи».
Після другої наради до губернатора заходить начальник управління освіти і науки ОДА Зінаїда Болюк. Говорять кілька хвилин. Вона виходить, а начальник управління культури Володимир Федорак чекає дозволу секретарки зайти. Згодом вона на мигах запрошує його заходити (бо сама говорить по телефону), і Федорак теж затримується у кабінеті на пару хвилин.
Загалом, хто б не був у приймальні, усі привітно спілкуються із секретарями. Постійні відвідувачі називають їх по іменах, інші пробують навести знайомства. Наприклад, один священик, який потрапив на перезмінку, подарував обом секретарям – Тетяні та Мар’яні – образ Гошівської Богородиці…
Згодом у кабінет до голови ОДА зайшов керівник «Карпатнафтохіму» Сергій Чмихалов. Мар’яна ні з ким не з’єднувала, пояснювала, що в губернатора – важлива розмова. Говорили вони хвилин зо 20. Десь посередині розмови Михайло Вишиванюк уперше вийшов із кабінету – сказав терміново зробити ксерокопію якогось документа. Чмихалов вийшов, пішли інші.
Роботи у Мар’яни більш ніж достатньо. Залишати приймальню вона просто не має права. Навіть на обід. «Прошу подругу, щоб купила щось поїсти, – говорить секретар. – Їм, коли нема відвідувачів. А коли є, то не їм. Не буду ж сидіти з канапкою?!».
Перша спроба
О першій дня сідаю за секретарку сама. Відповідаю на дзвінки. І якщо говорити з чиновниками я ще можу, то з послом Казахстану, хоч заріжте, – ні! Злякалась і дала трубка Мар’яні. Коли прийшов обласний прокурор, забула, як зателефонувати Вишиванюку – знову виручила Мар’яна.
Далі голова ОДА готувався до колегії – читав документи. Його майже ні з ким не з’єднували. Виняток зробили для екс-міністра Юрія Павленка, який прийшов разом із начальником головного управління у справах сім’ї, молоді і спорту Мирославом Карабіном. Їх запросили до кабінету.
Водночас прийшов гендиректор резиденції «Синьогора» Владислав Ливинець іще з двома чоловіками. Я попросила їх зачекати, бо там Павленко. Минуло хвилин зо п’ять. Підійшов час колегії (15:00). Відтак, коли Михайло Вишиванюк вийшов зі свого кабінету, то нагримав на мене: чому я не сказала, що на нього чекають? Отакої…
Своїми секретарками голова ОДА задоволений. Каже, вони знають роботу добре, виконують завдання якісно та вчасно. Хоча не він їх обирав. Цим займається відділ кадрів. За всі роки не спрацювався тільки з одною. Каже, жінка була передпенсійного віку та постійно щось забувала. Рештою задоволений.
«Була така гарна жінка Оксана – пішла звідси на пенсію, ще була Христина – теж просто унікальна, – пригадує Вишиванюк. – Мені навіть шкода за тими жінками. Та й ті, які зараз працюють, теж непогані. Бо дуже важливо, щоб секретарка миттєво могла з’єднати з тим, з ким треба, й не тримала в коридорі людей. От прийшов хтось, то вона повинна доповісти. Я й сам не люблю сидіти дві-три години та чекати під якимось кабінетом».
Так, я зрозуміла свою помилку. Напевно, більше не візьмуть…
Від води до прийому
Поки йде колегія, читаю газети, перевіряю електронну пошту, фейсбук. У приймальні майже нікого нема. Проте, на мобільний дзвонять. Так, спілкуюся з нардепом Василем Чудновим, екс-нардепом Євгеном Гірником, народним артистом Іваном Поповичом, начальником регіонального центру оцінювання якості освіти Богданом Томенчуком, священиком – отцем Іваном із Чикаго.
Михайло Вишиванюк повертається на хвилинку та йде на прес-конференцію. Його у кабінеті чекає Юрій Павленко. Десь о пів на шосту губернатор повертається – даю йому список усіх тих, хто телефонував. Він просить з’єднати з тими, чиї дзвінки важливіші. Після шостої їде – в якийсь інтернат.
Ввечері дзвінків меншає. Але роботи достатньо. Хтось присилає факс, хтось скаржиться на відсутність гарячої води, інший хоче інтернету. «Люди телефонують цілодобово, – говорить Мар’яна. – Наприклад, о 23:00 хочуть записатися на прийом до губернатора. Тоді я мушу пояснити, що треба передзвонити вранці – у відділ звернень громадян. Можуть скаржитися, що немає світла чи води. Тоді телефоную до чергових обленерго чи водоканалу. Іноді голова просить з кимось з’єднати чи зібрати на ранок нараду. Саме тому в нас робота – цілодобова».
Ну, богом я себе не відчула. Ця робота потребує швидкості, спостережливості, стриманості, толерантності. Зрештою, як і кожна, якщо працюєш з людьми.
