Те, що настрої та фобії здатні перекидатися з людини на людину, було відомо з давніх часів. Ще у грецьких полісах доби Софокла і Платона фіксували дивні випадки колективного божевілля, коли тисячі людей раптом охоплювала безпричинна паніка. Люди кидалися з міських стін, вбивали своїх дітей, тікали світ за очі. Коли масове божевілля так само раптово припинялось, ніхто не міг пояснити, що ж саме стало його рушійним механізмом. Хтось казав, що паніку підняли жінки на ринковій площі, комусь здалось, що до міста увірвались вороги.
У часи середньовіччя такі «психічні епідемії» охоплювали цілі країни. Здебільшого тодішні фобії були пов’язані з проблемою відьмацтва. Тисячі жінок, чоловіків і дітей без жодного примусу обмовляли себе, зізнавалися у чаклунстві і горіли на вогнищах. Дев’ятнадцяте століття урізноманітнило перелік психічних епідемій прикладами колективних маній. Різноманітні шарлатани створили собі чималі статки, використовуючи популяр-ні тоді манії – лікування від усіх хвороб цілющими водами, месмеризм, магнетизм, викликання духів померлих тощо.
У двадцятому столітті експлуатувати психічні епідемії почали політики. Одна з таких масових істерій коштувала трону Романовим. У лютому 1917 року жінкам (знову ці жінки!), які стояли в чергах за харчами, раптом здалося, що у Петербурзі починається голод. Нічого такого насправді не було, але «хлібну істерику» підхопили есерівські і більшовицькі агітатори. За кілька годин вона перекинулась на військо і трьохсотлітня династія в один день стала історією.
У наші часи психічні епідемії стали звичним інструментом соціальної і політичної інженерії. Всі стратегії виробництва брендів базуються на провокуванні психічних епідемій. Наприклад, ми з вами кожного дня можемо спостерігати, як у ЗМІ розгортається спровокована і добре спланована психічна епідемія «проти ГМО і неякісних товарів». За цією масштабною кампанією, судячи з усього, стоїть група виробників, яка намагається дискредитувати бренди конкурентів. А минулорічна героїчна «боротьба зі свинячим грипом» вже увійшла до підручників з інформаційного моделювання поведінки великих груп людей.
Класичним прикладом психічної епідемії є створення групи товарів, позиціонованих як «свої», «наші», «рідні». Одна з фірм колись зробила таке позиціонування своєю політикою. Відповідно на етикетки товарів цієї фірми були введені слогани «фарби для села», «рідний колір», «так фарбував батько». Продаж стрибкоподібно зріс аж на 34 %, незважаючи на відсутність покращання якості та асортименту товарів. До речі, вся ця мода на «прості назви» типу «Хорошие песни» та «Смачні страви» почалася саме з висновків соціальних інженерів щодо переважання навдивовиж примітивних називальних смаків у країнах колишнього СРСР.
Отже, для організації психічної епідемії достатньо натиснути на ментальний важіль «свій-чужий». У нас це спрацьовує і в політиці. Кожен регіон має «своїх у доску хлопців», які десятиліттями протирають штани у парламенті і нічого не роблять. А нічого й не треба робити. Просто для політичного успіху треба бути «своїм» – впізнаваним, звичним. Епідемія всезагальної любові до політика запускається кодовою фразою: «Він наш!». А за кілька місяців жіночки вже плачуть від щастя, лише побачивши «свого і рідного» на мітингу в обласному центрі.
Ще один спосіб спровокувати психічну епідемію – запустити кілька повідомлень про «дрібні побутові аварії». Наприклад, про отруєння сметаною, рибою або кремом. Коли починається черговий «цикл епідемічного позиціонування», у блоці телевізійних новин випускові редактори раз у раз ставлять повідомлення на кшталт «200 дітей отруїлися сметаною у шкільній їдальні», «три будинки у місті Б. залишилися без тепла», «здичавілі пси покусали бабусю у селі Д».
У ситуації загальної знервованості достатньо вказати на певну групу людей як на причину усіх бід, і епідемія почнеться. У дев’яностих цапами-відбувайлами слугували «комуняки», потім олігархи, потім ті бандити, яким пасували тюрми. Тепер в усьому винні демократи, а завтра – хто завгодно. Коли ж винних знайдуть, то на ринку про щось закричать, а комусь привидиться, що вороги у місті. І почнеться. А коли люди отямляться, то все, що треба, вже буде приватизованим.
