Байка, не байка – хто його тепер розбере? Але було це в далекому 1998 році у столиці Португалії – Лісабоні. Це мільйонне місто із таким різнобарвним населенням, що важко одразу розібратись, у якій країні ти є. Українців тут рівно 6 % від решти, а наших у минулому братів по СРСР – взагалі 15 %. Тож порозумітися, не знаючи португальської, не важко.
Та моя історія ніяк не пов’язана із нашими співвітчизниками. Хоча брешу, бо основні події розгорталися власне з їхньої ініціативи. У Лісабоні, в червні 1998 року, проводився один із етапів світового Гран-прі з легкої атлетики. Отримавши чек за перемогу на етапі, я був просто на сьомому небі, бо господар турніру ще й не заперечував, щоб ми пожили в нього п’ять днів за його рахунок – до наступного етапу в Севільї. Це було додатковим бонусом – десь так у 500 євро.
Зі мною тоді відзначилися перемогою на етапі наші земляки – Сергій Осович (у бігу на 200 м) і Віталій Сидоров (у метанні диска). Транспортні витрати, на відміну від призових, нам одразу видали на руки, отже ми могли дозволити собі на обід практично все, що хотіли. Але Осовичу закортіло скуштувати італійську піцу. Як правило, оті малюки-спринтери – дуже влізливі й переконливі. І саме тому ми разом із 140-кілограмовим красенем Віталієм Сидоровим були змушені капітулювати перед його натиском. Бо сперечатися зі спринтером – це програшна справа…
Сидимо у піцерії, їмо дійсно смачну піцу. І тут до нас «підрулює» високий статний африканець. Нахилився, прошепотів магічне слово «контрабанда» і, не зупиняючись, пішов. Було дивно, але ми продовжували знищувати цю італійську смакоту. Ніби не навмисно африканець пройшовся з іншого боку столика і вже голосніше сказав «do you want?» (чи не хочете?), при цьому привідкрив сумку. Там були вироби зі слонової кістки – різьблені слоники, чаші, а ще бивень, інкрустований фігурками тварин. Скільки коштує? 500 доларів! Я заперечливо хитнув рукою. «Контрабандист» кудись зник. Та через п’ять хвилин він, проходячи повз, буркнув – 400 доларів, через 20 хвилин – 300, ще за десять – 200…
Зрештою я його покликав і попросив показати ріг. Річ була цікава, й ми розуміли, що не дешева. Ціна, яку просив африканець, була, напевно, втричі меншою за реальну. Я запропонував йому 150 доларів. Він відмовився. Я далі крутив бивень у руках, а потім його взяв Осович. Цей зробив просто: однією рукою вхопив контрабандиста, другою протягнув йому 50 доларів і сказав «go police» (йдемо в поліцію). Африканець вирвав руку й більше ми його не бачили. Можливо, я і згрішив, але й продавець святим не був точно…
А тепер про португальську кухню. Ця країна відома на весь світ портвейном PORTO. От ми сьогодні і приготуємо страву із використанням цього вина. Готуємо курку з родзинками і портвейном. А для цього нам знадобиться:
куряче філе – 4 шт.,
чорні родзинки – півсклянки,
оливкова олія – 2 ст. л.,
портвейн – 250 г,
цибуля-порей – 1 шт.,
шампіньйони – 150 г,
бальзамічний оцет – 2 ст. л,
вершки – 250 г,
мускатний горіх – 1 / 4 ч. л.,
крохмаль – 1 ст. л,
вода – 250 мл,
сіль, перець до смаку, свіжа зелень.
Замочуємо родзинки у портвейні на ніч. На розпеченій сковороді на оливковій олії обсмажуємо курячі філейки до рожевого кольору – лиш з одного боку. Беремо жаростійкий посуд, кидаємо філе присмаженим боком донизу, доводимо до готовності в духовці. У сковороді розігріваємо олію, що залишилась, додаємо подрібнену цибульку, смажимо близько двох хвилин. Додаємо подрібнені гриби, накриваємо кришкою, тушимо ще три хвилини. Доливаємо сюди ж бальзамічний оцет, випаруємо його зі сковорідки майже досуха. Тоді додаємо родзинки із портвейном і готуємо, поки рідина не випарується на половину. Далі на сковорідку йдуть вершки, мускатний горіх і крохмаль, розведений на ложці води. Усе це треба готувати близько трьох хвилин, не доводячи до кипіння.
До столу подають так: на таріль виливають підсолений і підперчений соус, а зверху кладуть приготоване філе. Лишається лиш прикрасити його свіжою зеленню.
Смачного!
Comments are closed.