На День міста Франківську, нарешті, продемонстрували відновлений бастіон Станиславівської фортеці. Його реконструкція тривала понад шість років. За нею пильно стежили краєзнавці, журналісти, громадськість. Бастіон відкрили, та нині ще добудовують. Як відновлювали бастіон, коли він запрацює на повну, і що, власне, там буде, ми запитали в ініціатора проекту — бізнесмена Олега Заріцького.
— Пане Олеже, з чого почалося відновлення бастіону? Крім вас, не було охочих долучитися до проекту?
— У ті часи, будучи акціонерами банку «Прикарпаття», ми викупили приміщення на Галицькій, 7. Тоді до нас звернулися історики та краєзнавці, які просили віддати приміщення на першому поверсі — під прохід до Фортечного провулку. Прохання було зрозумілим, адже без проходу провулок став би закаулком. Тому ми відмовилися від 100 м2 торгових площ на користь міста.
Так постало питання, що робити з Фортечним провулком і стіною фортеці. Поруч там був земляний насип, росли дерева, а в урвище скидали сміття. Тому ми вийшли з проектом відновлення бастіону. Звісно, місто погодилося, бо це приватні гроші. Але чесно, ініціюючи проект, ми не розуміли, наскільки це масштабна робота.
— Про що саме ви не здогадувалися? У чому складність?
— У 2004 році ми ще не розуміли, які капітальні затрати треба буде понести. У світі такі проекти рідко вирішуються виключно приватними коштами. Мусять бути або особливі умови кредитування або щось інше. А ми користуємося лише комерційними кредитами.
Та й крім грошей, було достатньо труднощів. Робота затяглася тому, що ми нетипово, як для підприємців, підійшли до неї. Бо почали зустрічатися з львівськими та франківськими краєзнавцями та істориками, збирали пропозиції. Тобто почалася довга дорога обговорень, слухань, розуміння та поїздок за кордон, аби той проект вийшов таким, як він є зараз. Звертались і до київських архітекторів, які мали досвід такої роботи, але вони давали надто сміливі проекти, наші краєзнавці їх не сприйняли. Консультувалися і з іноземцями. Але таки прийшли до висновку, що треба брати місцевих. Так за реалізацію проекту взявся Володимир Мартинюк.
— За ці роки не виникало бажання взяти підрядника або залучити ще чиїсь кошти?
— Робота з культурною спадщиною надто складна, кропітка і за великим рахунком дуже невдячна. Який до тебе піде підрядник, якщо ти робиш крок, а потім паузу на кілька місяців? Адже будь-який крочок в археологію зупиняє будову на невизначений термін. А ми знаходили там боєприпаси чи залишки трипільської культури. Це зупиняло будівництво. Який підрядник чекатиме? Тому довелося брати ліцензію, наймати людей і робити все самим.
Інженерна складність полягала в тому, що в Україні приміщення з експлуатуючою крівлею ніхто ніколи не робив. Усі ставлять будинок, дах, ринви і т. д. А в нас нагорі — оглядова частина. Отже, щоб це зробити, ми об’їздили кілька німецьких виставок і знайшли там фірму, яка зробила проект і привезла крівлю на восьми машинах.
Усі паузи в будівництві були виправдані. І я би нині порадив усім, хто візьметься за щось схоже, усвідомити — це не вийде швидко. Втім, зараз я дивлюся на бастіон і радію за результат. Це — окрема містобудівна одиниця, правильний об’єкт, наповнений історією та легендами. Сподіваюся, що скоро він стане ще й серйозним місцем для проведення фестивалів, виставок тощо.
— Але ж воно не принесе вам великих грошей…
— На цьому етапі справа не у грошах. Окупність ми уже не змінимо. Воно буде вже собі йти якимось темпом. Зараз треба говорити, щоб бастіон став якоюсь культурною одиницею в місті. Якщо тут відпочиватимуть мешканці, то будуть і туристи, і місце буде збагачуватися. Цей приклад може стати сигналом для інших забудовників, які мають стосунок до історичних будинків. Вони зрозуміють, що цінність не в тому, щоб збудувати високе з великими площами, як роблять зараз, а потім не знають, що з цим робити. Цінність — в історії.
— То яка площа бастіону і що там буде?
— Загальна — приблизно 2000 м2. Із них 1100 м2 — це коридор, яким ми з вами йдемо, і який має використовуватися як арт-простір місцевих митців. Тобто така собі галерея, де митець міг би виставити та продати свою картину, скульптуру, ковальський виріб тощо. Ще десь 20% — технічні приміщення, 60% — виключно сувенірні крамниці, ресторан і кафе. З точки зору ефективності споруда складна, а з точки зору правильності, то я впевнений, що приміщення буде працювати та підніме інтерес до нашого міста.
— Скільки коштів витратили?
— Точну цифру не назву. Це — мільйони гривень, тим більше ми говоримо про ціни 2006-2008 років. Але ми зберегли все, що могли, навіть старі склепіння, які будуть накриті склом. Це речі, за які я вже не турбуюся. Бо вони залишилися для історії.
Зараз ми не розуміємо, яка величезна конкуренція в Європі між містами за туриста. І безперечно, ми не можемо конкурувати з Києвом чи Львовом, але «боротися» з Тернополем чи Чернівцями — цілком реально. Правда, якщо будемо забудовувати історичну частину новобудами та нормально сприймати знищення пам’яток архітектури, то інтерес до міста пропаде. І на 400-річчя сюди вже ніхто не приїде.
— Що ще має бути в бастіоні?
— Має бути другий і дуже складний етап — верх бастіону. От ми зараз говоримо про плитку та з’ясовуємо, що такої в Україні не виробляють. Адже нам потрібна відповідна товщина і розмір, який би не продавлював крівлю. Напевно, треба буде везти її з Польщі.
Зрештою, зараз складно знайти навіть відповідних орендарів. Тому ми їх збираємо з цілої України, щоб вони могли платити нормальну оренду та нормально функціонувати.
— То коли усе це відкриється?
— Насправді бастіон і зараз відкритий — усі, хто хоче, можуть його побачити в будь-який момент. Але десь в середині літа ми надіємося, що буде певна наповнюваність сувенірних крамничок, хоч і не всіх. А от уже до кінця року відкриємо там і ресторан, і кафе. Сподіваюся, скоро ми доробимо сцену і там будуть якісь пісенні фестивалі. А от єдине, чого не встигнемо зробити у цьому році, так це оглядовий верх бастіону. До речі, гармати в Україні теж не виливають. Тому доведеться робити їх у Польщі.
— А Фортечний провулок коли доведуть до ладу?
— Насправді провулок — це робота міської влади. І мер пообіцяв мені, що до Зелених свят вони розпочнуть роботи з його відновлення. Для цього ми навіть закупили на Рівненщині бруківку з базальту. Скільки часу триватиме робота, не знаю. Але коли все це зроблять — буде такий собі Андріївський узвіз в Івано-Франківську.
Comments are closed.