Володимир Єшкілєв Kордон між літом і осінню майже неможливо подолати без пригод. Перше березня, перше червня і перше грудня приходять непомітно. Але не перше вересня. І справа навіть не в тому, що починається навчальний рік. Просто щороку цього дня вмирає чергове літо, а цих літ нам одміряно не так вже й багато. Мало хто здогадується, що між тридцять першим серпня і першим вересня вмираюче літо дарує своїм паладинам і послідовникам ще одну добу – теплу, містичну, невловиму. А осінь, дозволяючи розташувати на своєму кордоні цю невловиму теплість, вимагає від літа данини. Ця містична доба за вимогою осені означається не тридцять першим серпня, а нульовим вересня. Хтось встигає прожити цю межову добу, а хтось ні. Більшість людей таки просто засинає 31‑го серпня, а прокидається 1‑го вересня.
Цього року нульове вересня почалося в мене з мандрів нічним містом. Біля вокзалу, на майданчику цілодобової забігайлівки з жіночим ім’ям замість нормальної назви, сварилися пси. Біля тої забігайлівки завжди бігає зграя псів. Іноді їм перепадають шматки закусок. Тепер вони теж сварилися за ті шматки. Напевне, ця псяча сварка була знаком того, що майбутні президентські вибори пройдуть з пригодами. Адже на землю України перед виборами теж падають і падатимуть шматки від глобальних закусок – різні там транші та кредити від МВФ.
Потім мандри привели мене до центру міста. Там молодь морально готувалася зустріти напруженіший період річного циклу. Головним елементом підготовки було пиво. Переважно пляшкове вітчизняних марок. Воно лилося у молоді горлянки цілими пивоспадами. За часів моєї навчальної молодості теж пили пиво, але, здається, не такими дозами. Напевно, все ж таки, це мені лише здається. Адже тоді я теж не дозволяв собі мандрувати нульовим вересня натверезо.
Потім я зустрівся з дівчиною. Це була класична дівчина для нульового вересня – юна, довгонога, білява, п’яна і стурбована тим, що зранку їй доведеться йти на урочистості до університету. Я сказав їй, що до першого вересня ще далеко, що в мене є «на пропиття» сто тридцять гривень і що я викладаю гуманітарну дисципліну. Ми з дівчиною рушили спочатку до «Бочки», потім до парку і фінішували в мене вдома. Найкращим відео для нульового вересня виявилися «Дев’ять з половиною тижнів». Я передивився це кіно учетверте й тільки тепер помітив, який страшний рот в американської кінозірки Кім Бесінгер. Величезний, кривуватий і з надто індустріальними губами. Можливо до цього відкриття спричинилося пиво. Оте пляшкове, вітчизняних марок. А можливо я порівнював губи Бесінгер з губами білявої дівчини. Нульове вересня має властивість тікати з меморіальних звивин. Куди воно тікає, невідомо. Але ця втеча відкриває мені щасливий простір для безвідповідальності і фантазій.
Нульове вересня завжди дарує приємні сновидіння. В них багато вологого і оголеного. Себто, багато літнього й осіннього. Чим ближче до ранку, тим більше в них осіннього. Тобто вологого. Ранок першого вересня приходить вже не як необхідність добового циклу, а як наслідок цієї вологості. В ньому, цьому ранку, багато сумного. Спогадів про перший день у школі, очікування біля ванної кімнати, ранкових дзвінків із призначеннями ділових і невідворотних зустрічей. Десь в небі жовті янголи вересня співають над саркофагом літа-2009.
Невдовзі осінь зробить актуальними інші пісні. «Осень. В небе жгут корабли». Щось цієї осені точно спалять. А сомалійські пірати захоплять ще кілька кораблів, в екіпажах котрих перебуватимуть українські матроси-заробітчани. Взагалі, таке відчуття, що навколо побільшає заробітчан і згадок про них. Що настає заробітчанська ера. Що усе навколо просякнуте заробітчанством. І в цьому немає нічого доброго. Адже просякнуті заробітчанством речі стають транзитними і боягузливими, на них не можна покластися. Транзитність і боягузливість теж якось пов’язані з вологістю. А через неї пов’язані зі зміною сезонів. Зі змінами на гірше.
Comments are closed.