Інколи події світового масштабу стаються завдяки лиш 2‑3 людям. Саме так було у 2004 році — на Олімпіаді в Афінах.
За 2,5 роки до того наша гімнастична збірна зазнала непоправної втрати — в автокатастрофі загинув капітан команди гімнастів Олександр Береш, дворазовий срібний призер Олімпіади у Сіднеї 2000 року та абсолютний чемпіон Європи зі спортивної гімнастики. На той час усі призери попередньої Олімпіади роз’їхалися світами — хто працювати тренером, хто взагалі перестав активно займатися спортом. Збірна залишилася з молодими, перспективними, але ще недосвідченими хлопцями.
Одному з членів срібної сіднейської команди Валерію Гончарову зразу після Олімпіади прооперували плече й він вирішив далі пов’язати свою долю не з гімнастикою, а з цирком. Його вже давно запрошували до найвідомішого цирку світу — Cirgue du Soleil. Тож Валерій поїхав до Канади. Рік, не покладаючи рук, терплячи біль у плечі, він щодня відточував техніку унікального номера на жердинах. Звістка про смерть Береша вмить змінила плани Валерія і вже за місяць він був у Києві — аби готуватися до Олімпіади і стати капітаном команди. Разом з тренером основну ставку вирішили зробити на перекладину та бруси — улюблений снаряд Саші Береша. Два з половиною роки нещадної роботи і ліцензія у кишені.
На іграх у Афінах дали заявку на перекладину і бруси — у тих видах, де були реальні шанси на медаль. Першими були бруси. Чіткий початок, вдале виконання переходів на руках, зіскок, овації трибун — золото. Щасливий Гончаров вибіг на хвильку до нас і сказав: «За Береша я золото забрав, тепер піду по своє». Виступ на перекладині почав дуже впевнено: хороша амплітуда, перехвати, перельоти… Та під завершення комбінації Валерій не дотягується до перекладини на сантиметр і падає… Зал завмер, бо всі бачили, що його виступ до падіння вартував золота.
Але не це змінило історію, а виступ на трибунах трьох українських метальників, які прийшли вболівати за Гончарова. І ось як це було. Російський гімнаст, чотириразовий олімпійський чемпіон Олексій Немов їхав до Афін як жива легенда, бо на попередніх двох Олімпіадах він завоював загалом 12 нагород. Немов вийшов до перекладини вже після падіння Гончарова, й ми вболівали за нього. Але судді поставили Олексію дуже низькі бали. І тут Гончаров запитав нас жестом: «Що твориться?». Ми зрозуміли й почали махати прапором, викрикувати, свистіти. Спочатку нас підтримали білоруси та росіяни, а згодом засвистіли всі трибуни. Судді покинули залу та повернулися з рішенням змінити оцінку з 9,725 на 9,762. Це не дало змоги Немову завоювати медаль, але вперше в історії світової гімнастики судді під тиском трибун змінили оцінки. Немов обійшов весь зал і вклонявся кожній трибуні зі сльозами на очах.
Того ж вечора ми святкували перемогу Валерія із традиційними грецькими напоями і закусками. З олімпійської їдальні нам принесли гарячу страву, яка йшла на ура. Ми ще кілька разів посилали гінця по неї. А зранку виявилося, що холодною вона смакує ще більше. Отож сьогодні ми готуємо «Баклажани по-афінськи».
Беремо 3‑4 середніх баклажани, розрізаємо навпіл і солимо, щоб відійшла гіркота, кладемо під тягар. Через 30 хвилин виймаємо м’якушку та отримуємо «човника» зі шкірки. М’якушку дрібнимо і обсмажуємо в оливковій олії, додавши кружельця цибулі й консервовані помідори. Згодом сюди ж додаємо сіль, потовчений часник і зелень, поливаємо винним оцтом. Добре все обсмажуємо та наповняємо цим наші човники, а у серединку, зробивши ямочку, б’ємо яйце. Тоді зверху посипаємо потертою фетою і запікаємо у духовці 20 хвилин.
Щоб приготувати нам знадобиться:
баклажани — 4 шт.,
часник — 6 зубців,
сир (фета) — 300 г,
яйце — 6-8 шт.,
оливкова олія — 300 г,
оцет винний — 2-4 ст. л,
помідори — 400 г,
зелень — 1 пучок,
сіль, перець до смаку.
Смачного!
Comments are closed.