Міфи бувають різними. Деякі міфи дуже цінні і корисні. Їх зберігають у хрестоматіях, плекають у збірниках казок і легенд. Але про такі міфи цього разу мови не буде. Цього разу мова йтиме про міфи недалекого минулого, які себе не виправдали. Їх тепер намагаються не згадувати, але навіть з простого переліку таких міфів-невдах можна зробити певні висновки.
1. Міф про те, що економічне процвітання неможливе без політичних свобод. Мовляв, чим більше свободи, тим більше товарів на полицях магазинів. Міф був надзвичайно популярним в Україні дев’яностих. Тепер його використовують хіба що політики певного штибу для принагідного «лохторату», плюс ті викладачі у провінційних вишах, які твердо впевнені, що їхні студенти — ідіоти.
2. Міф про новий світовий порядок, у якому не буде війн, таємної дипломатії та диктату з позиції сильного. Ця оптимістична казка теж родом із 90-их. Її різноманітні варіанти ще можна знайти у підручниках і посібниках, виданих в Україні до 2001 року.
3. Міф про «в цілому безкризовий» (всупереч «застарілому» дідуганові Карлу Марксу) розвиток глобальної капіталістичної економіки. Цей міф остаточно поховала на цвинтарі курйозів криза, яка почалась у 2008 році. А до того без згаданого міфу та похідних від нього «розмишлізмів» не обходилась жодна оглядова лекція з економіксу.
4. Міф про те, що високі зарплати та соціальна захищеність суддів гарантуватимуть відсутність корупції у судовій системі. Тут можна було б обійтися й без коментарів, але варто зазначити: не все, що століттями вибудовувалося в англосаксів, так само спрацьовуватиме у слов’ян. Скажімо, суди присяжних в нас також не варто впроваджувати з огляду на відомі незнищенні особливості національної правозахисної системи.
5. Міф про те, що наш народ мудріший і порядніший за своїх правителів. Ті, хто видумував цей міф, забули золоте правило Гермеса: «як внизу, так і наверху».
6. Міф про те, що в кризовій економічній ситуації міста будуть вражені кризою більше за села. Цей міф особливо любили селяни, забуваючи, що місто може не лише купувати продукцію сільських трударів, але й приймати потрібні закони і постанови. В деяких місцевостях цей наївний міф ще живе. Але за наступної кризи має всі шанси розвіятись остаточно.
7. Міф про те, що «Євро-2012» стане потужним засобом для залучення в Україну іноземних інвестицій. Насправді все робиться (і робитиметься, не сумнівайтеся) за гроші вітчизняних платників податків. І взагалі, заробляти на спорті можна лише за наявності дуже багатого та ситого населення або ж розвинутої туристичної галузі.
8. Міф про політичного месію, який звідкілясь прийде і нас спасе. Був надзвичайно популярним в Україні до 2005 року, а тепер побутує переважно у форматі різноманітних анекдотів, жартів та естрадних номерів «95-го кварталу». Хоча, як стверджують спеціалісти із психологічного програмування, цей міф відноситься до категорії «умовно незнищенних». Тобто, завжди були, є і будуть ентузіастичні носії цього міфу з широко закритими очима.
9. Міф про те, що «в СРСР повернення вже бути не може». Ще й як може!
10. Міф про те, що гірше вже не буває. Без коментарів.
