1994 рік назавжди залишиться у моїй пам’яті як рік вдалих виступів на змаганнях і незабутніх мандрівок. Тоді я двічі піднімався на європейські п’єдестали — за бронзою на чемпіонаті Європи та за сріблом на європейському Кубку. Чемпіонат взагалі став пам’ятним не тільки для мене, бо ми командою зайняли весь п’єдестал у штовханні ядра. Золото, срібло та бронза були в українців, три прапори України гордо злетіли над столицею Фінляндії — Хельсінки. Я зі сльозами на очах так горланив гімн України, що фіни, не знаючи слів, підспівували «у-у-у» і «а-а-а» в ритм мелодії. Це було дуже приємно.
Потім відбулося те, що й закинуло мене через два місяці до Індії. До міста Пуна, що за 300 км від Бомбею. Там живе понад 3 млн. люду. Будинки, в основному, дво- триповерхові, й на перший погляд місто може вмістити не більше 100 тисяч мешканців. Але тільки на перший погляд. Капітальних будівель там небагато, зате є купа тимчасового житла, збудованого із картонних коробок.
Як я туди потрапив? Мої колеги Сашко Клименко та Олександр Багач, які посіли на чемпіонаті Європи перші-другі місця, брали участь в етапах Гран-прі по всьому світу. Відразу після закінчення чемпіонату формувалася збірна Європи для участі в Кубку світу. Клименко з Багачем були задіяні у Гран-прі, а я у формі з написом EUROPE поїхав на Кубок до Індії захищати честь Європи.
Реально, коли вийшли з літака в Бомбеї, склалося враження, що потрапили у 50-60-ті роки. Автомобілі, архітектура, корови на вулицях міста, яких ніхто не відганяє від прилавків навіть тоді, коли вони лізуть за прилавок щось їсти. Не можна — свята тварина!
Просто вбили 300 км у дерев’яному автобусі, правда, з кондиціонером. Точнісінько на такому їхав колись кіношний археолог Індіана Джонс. А в населених пунктах люди спали посеред дороги, просто поклавши голову на бордюри. Я спершу подумав, що п’яні, але ні, то були безхатченки, яких Будда закликає єднатися з природою. А ще індуси вважають, що все, що нас оточує, є Божими дарунками, тому приготування їжі з цих дарів — справжній ритуал, який вимагає поваги та уваги.
Багато історичних і релігійних моментів зробили кухню Індії такою, якою вона є сьогодні. Культ священних корів призвів до заборони вживати яловичину. Давним-давно, ще до того, як Індія стала колонією Британії, м’ясо дозволялося вживати тільки воїнам. З приходом англійців ситуація змінилася, але не дуже. І зараз 62% індусів — вегетаріанці.
Страшенна вологість, спека спонукають людей використовувати багато гострих і пряних приправ. Індія — світовий лідер з використання спецій. Ними там навіть лікують…
Для мене, як для європейця, все це було дивним, але дуже цікавим і пізнавальним. Розмаїття кольорів на столі просто вразило. Заворожувала незвична, але смачна смакова палітра. Прийшов на допомогу й культ корів — особливим йогуртом з якимись цілющими бактеріями (під назвою dahi). Його вживають практично у кожній хаті, тому що в ньому є казеїн, який добре втамовує спрагу після гострої їжі.
Традиційну індійську їжу беруть руками. Певно, вам буде цікаво й те, що індуси не вживають алкоголю під час їжі, а, крім йогурту, п’ють ще воду з льодом. В силу традицій їхні кухарі перетворилися на чаклунів із приправами. Бо саме приправи допомагають урізноманітнити смакову палітру вегетаріанської кухні.
Спецій і приправ є неймовірно багато. Найвідоміші — кріп, коріандр, кориця, шафран, імбир, гвоздика, аніс — для нас є звиклими. А от кардамон, мускатний горіх, куркума — для нас нові, бо на полиці українських магазинів потрапили недавно.
Спеції та приправи від сивої давнини й дотепер в Індії були й залишаються на вагу золота в прямому розумінні цього слова.
Не буду мудрувати з порадами, скажу одне. По приїзду додому я спробував використати нові для мене спеції для приготування страв з курятини та риби, овочів і круп. Дотримувався лише чіткого розмежування інгредієнтів під час приготування. Бо індуси, на відміну від інших, м’ясо, овочі та крупи готують окремо, додаючи до кожного свій набір спецій, навіть якщо всі складові врешті будуть єдиною стравою.
Коли все готово, страву просто перемішують і насолоджуються. Найцікавіше, що потім втамувати спрагу можна нашим звичайним квасним молоком. Пробував — дуже добре.
Смачного!
