Ейфелева вежа. Саме сьогодні, 22 листопада, але 123 роки тому, паризька мерія зробила її постійною окрасою французької столиці. Вежа була зведена як тимчасова споруда — символ і вхідна арка Всесвітньої виставки, яка відбувалася в Парижі з 6 травня аж по 31 жовтня 1889 року.
Сконструював вежу архітектор Густав Ейфель, на честь якого згодом її й назвали. У народі отримала назву «Залізна леді». Чому ж їй таки надали статус постійної споруди? Під час виставки на ній встановили радіоантени, які, крім радіотрансляційних, виконували ще й стратегічні функції.
На будівництво вежі пішло 7000 тонн сталі, які скріплюють 2,5 млн. заклепок. Щоб пофарбувати її, потрібно 3,5 тонни фарби. Колір вежі з роками мінявся від жовтого до червоно-коричневого, а останні десятиліття її фарбували у колір близький до бронзового, офіційно запатентований у світовому реєстрі як «коричнево-ейфелевий». Вежа офіційно визнана найвідвідуванішою та найфотографованішою туристичною пам’яткою світу.
Щодо освітлення, то перше з’явилося на Ейфелевій вежі під час виставки і складалось із газових ліхтарів, які підсвітлювали верхівку трьома кольорами французького прапору (синім, білим і червоним). Електричне з’явилось у 1900 році.
І саме тут час згадати Івано-Франківськ. Наприклад, тому, що з 2002-го по 2006 рік ваш покірний слуга мав честь бути депутатом міської ради і, як належить, вносив свої пропозиції щодо покращення зовнішнього вигляду міста. Суть моєї пропозиції полягала в тому, що ми, маючи у центрі телевізійну вежу, можемо зробити з неї родзинку. Я мав попередні розрахунки та макет, як це буде виглядати. Лампи мали розташовуватися на кожному перехресті залізних ферм. Обладнати нашу вежу енергозберігаючими лампами разом із електропроводкою на той час (2003 рік) коштувало близько 450 тис. євро (але за розрахунками це окупилося б за 2-3 роки). Вмикати освітлення я пропонував лиш у вечірній час. Бо ж усі поїзди та автобуси вже поїхали, отже турист, який захоче подивитися на вежу, залишиться переночувати та повечеряти у нас. На жаль, прагматизм наших депутатів взяв гору над творчим проектом і з трибуни, наче з ленінського броньовика, в мене летіли докори: околиці не освітлені, дороги без ремонтів, а я лізу у міський бюджет зі своїми казками…
Пройшло 10 років. Околиці далі темні, дороги розбиті. А ті борці за народні кошти роз’їжджають на авто вартістю у 100 тис. доларів і у вус не дують. Їм байдуже, чи приїде турист до нашого міста.
А от французам не байдуже, вони бережуть традиції та історію. Французьку кухню можна розділити на дві гілки. Регіональну народну та аристократичну. Франція — одна з тих країн, де майже не прижилася мережа фаст-фудів. Бо в них є традиція вживання їжі з повним сервіруванням столу. Оце я розумію повага до себе!
Страва, яку готуємо сьогодні, називається Кассулє (Cassoulet). Замочуємо звечора червону квасольку. Зранку варимо до півготовності із зеленню петрушки, тим’яном, лавровим листком, 3-4 гвоздичками, грубо нарізаною морквою та нарізаним на кубики помідором без шкірки.
У пательні на гусячому жирі до м’якості обсмажуємо грубо нарізані куски м’яса двох сортів (яких — не має значення). Згодом беремо горщик і натираємо зсередини часником. На дно кладемо свинячі шкірки або окрайці білого хліба, далі — половину квасольки з зеленню та відваром.
На неї йде підготовлене м’ясце, яке вкриваємо шаром гусячих потрошків, поверх кладемо решту квасольки з відваром. І до печі. У духовці при температурі 130 градусів випікаємо без кришки п’ять годин, час від часу поливаючи квасольковим відваром. Кількість інгредієнтів — на власний розсуд. Сталого рецепту не існує, бо французький селянин нині мав більше м’яса, а завтра — квасолі…
Коли дістанете з печі «чарівний горщик» — відкоркуйте пляшечку бургундського напівсухого та запаліть свічечку на кухні.
Смакуйте на здоров’я!
