Минулого тижня на вулиці мене зупинила старенька бабуся і сказала: «Синку, я читаю твої кухарські поради та різні історії, але ті рецепти, про які ти пишеш, в основному є просто цікавими історіями — і не більше. Як ти розумієш, грошей не вистачає навіть на комунальні послуги, а що казати про їжу. Напиши щось для старенької — щоб і смачно, і недорого».
Я не знав що відповісти. Та й не зміг би, бо горло стиснуло. Люди, які підіймали цю країну з руїн після війни, які будували міста і дороги, нині ледь не жебракують. Пенсії, незрозуміло чому, є однаковими для тих, хто все життя бив байдики, і тих, хто важко працював роками, не кажучи про депутатів. Байдужість до долі старшого покоління проявилась у безконтрольному підвищенні цін просто на все — від сирників до комунпослуг. За цією межею байдужості опинились і українці, і росіяни. Проблема не ділить людей на національності чи колір шкіри.
Ви скажете, це сумно — але це факт.
А тій бабусі я просто віддав свій пакет з продуктами, вибачився та швидко поїхав, щоб вона не встигла мені його повернути. Мені не важко купити ці харчі у наступному магазині ще раз, я від цього не збіднію.
А тепер давайте від реалій нашого життя перейдемо до приготування недорогої, смачної та корисної страви — гарбузової каші.
Слово гарбуз прийшло до нас зі сходу, а точніше воно має тюркське походження, як і багато хороших і не дуже хороших слів з нашого лексикону. У дослівному перекладі із багатьох східних мов воно означає «огірок», а точніше — «ослячий огірок». З персидського XAR — це осел, BUZA — огірок. Поляки, як і ми, кажуть «harbuz», а от від чого походить російське слово «тыква», не можуть пояснити навіть самі росіяни.
Взагалі гарбуз є досить містичним овочем. За кордоном він — головна дійова особа на святі Halloween. На ньому вирізають різні гримаси та підсвічують із середини свічкою, лякаючи вечорами людей. Україну теж не оминули містичні традиції. Не знати чому, але дівчина, коли не хоче виходити заміж за того, хто її сватає, виносить сватам якнайбільшого гарбуза…
Слово словом, а час братися до каші. Я гарбузи не купую, а привожу із села від родичів. Ніколи їх не купував, але знаю, що вони довго зберігаються, тому купити дешево можна на ярмарках, яких у нашому місті й по області доволі багато. І продають на цих ярмарках самі виробники — ті, хто виростив і зібрав урожай, тому ціни там зовсім не кусаються. Отож, якщо купили про запас, то тримайте десь у місці зі сталою температурою, тоді гарбуз простоїть довго.
Я готую у п’ятилітровому казані. Беремо чищеного гарбуза — 1,5-2 кг, нарізаємо на кубики й заливаємо водою. Варимо 20 хвилин — від того моменту, як закипіла вода на помірному вогні. Паралельно я відварюю пшоно — до напівготовності. А в третій риночці довожу до кипіння молоко, яке потім виллю в казан, коли зіллю воду з вареного гарбуза. Туди добавлю пшоно і так варитиму ще 15 хвилин, помішуючи на невеликому вогні. Коли своїм внутрішнім «тваринним» чуттям ми відчуємо готовність всього, що є у казані, то додаємо масла, цукру й добряче перемішуємо, знявши казан із вогню.
Найсмачніше та найкрасивіше гарбузова каша виглядає на столі у великій глиняній макітрі, а особливо смакує з дерев’яної ложки.
Аби приготувати кашу, нам знадобиться:
• гарбуз — 1,5-2 кг,
• пшоно — 2 склянки,
• масло вершкове — 100 г,
• молоко — 1-1,5 л,
• цукор і сіль до смаку.
Деколи на прохання сина я додаю ще на першому етапі до гарбузових кубиків грубо порізану моркву, а на другому — до гарбуза, молока та пшонки додаю дрібно порізані яблука або, якщо є можливість, ананас. Звісно, воно дорожче, але того вартує.
Смачного!
Comments are closed.