«Мовні скарби нам дорожчі за золото», – сказав нещодавно один поважний чиновник. І хто б із ним не погодився? Адже через мову ми одночасно і пізнаємо світ і творимо його. А ще ми творимо саму мову. Щоденно, щогодинно, щохвилинно. Творимо, зокрема, й тим, як часто використовуємо ті чи інші слова і вирази. Завдяки нам мова звільняється від застарілих слів і набуває нових. Уже мало де почуєш слово «поважно», зате його синонім «серйозно» панує на вулицях і в телевізорі. «На кшталт» і «на штиб» повністю знищені у побутовій мові словом «тіпа», а «не зрозумів» і «забув» кажуть лише «відстойні старпьори». «Нормальні» люди використовують «не вдуплив» і «провтикав».
Носієм змін виступає переважно молодь. Цим вона відмежовує себе від старших поколінь. Молодь не хоче, щоби «батьки» їх розуміли. На спільних тусовках панує тотальна відсутність перекладачів. Один молодий чоловік голосно каже іншому про одного з присутніх представників покоління вісімдесятників: «Круто! У дєда флаферний левел». А «дєд» радісно шкіриться, думаючи, що йому відвантажили неабиякий комплімент і наливає приємним молодим людям оковитої. Насправді ж його образили. І то не по‑дєцкі. Тому що «левел» – це рівень, а «флафер» – працівник (працівниця) порноіндустрії, який (яка) відповідальний (відповідальна) за підтримання у акторів ерекції між дублями. Але «дєд» цього всього не знає, як не бачить веселих бісиків в очах юних співрозмовників, котрі вже домовились між собою щодо його істинного «левелу».
Ці речі є симптоматичними. Вони означають, що молодь знову грає у партизанів, що жодної поваги до старшого покоління насправді нема і не передбачається. Якщо зеки створили фєню для виокремлення касти професійних злочинців, то теперішні кіберфєня з наркофєнєю відсікають просунуту частину населення від засунутої. Зрештою, це справедливо. Якщо старе покоління, незважаючи на два уроки на тиждень у радянських школах, так і не подужало вивчити базовий рівень англійської, значить цьому поколінню шлях на ганебні підземні «левели». Туди, де безнадійно тусують бабани, вальти, чепушили та інші лузери.
Старе покоління мстить молоді тим, що вперто не легалізує мовні набутки міського українського середовища. Не впускає нові слова до офіційних словників, викреслює їх із текстів, вирізає із записів. Ця смішна війна старого з новим колись закінчиться поразкою старого. Але й нове до того часу не доживе у сьогоднішньому вигляді. Пройде кілька років і з’являться нові слова для нової реальності. А те нещастя, яке в нас називається «літературною мовою» й надалі продовжить демонструвати свою безпомічність у дубляжних підрядниках до російськомовних кінофільмів. Адже мови сусідів модернізуються і поповнюють свій лексичний арсенал швидше за українську. Всі це бачать, але ніхто не б’є на сполох, не ставить проблему на обговорення РНБО. Так, ніби застаріла кумедна офіційна лексика є меншою загрозою для безпеки країни, аніж застаріле кумедне озброєння.
Дехто навіть ту нещасну мову ще більш архаїзує і балдіє від того. «Перемовини» замість вже легалізованих повсюдним вживанням «переговорів», «летовище»
замість «аеродрому» і таке інше. Якщо вже так закортіло, давайте архаїзувати до кінця. «Самодвига» замість «автомобілю», «числов’яз» замість «комп’ютера», «видоскриня» замість «телевізора». Якщо вже взялися смішити світ, так смішить за повною програмою. І най вам Бог помагає. Чи хтось із його рогатих опонентів.
