Андрій Микитин Якщо подивитися на мапу нашого рідного Івано-Франківська, то місто нагадує кулю, направлену гострим кінцем в північно?східному напрямку. Перекинувши погляд на мапу Європи можна легко помітити, що ця куля стріляє рівно в самісіньку столицю нашого північного сусіда — місто-герой Москву.Івано-Франківськ — теж місто-герой, однак іншої війни, тієї, що ще не припинялася. «Золотий вересень» 1939 року поклав початок непримиренній боротьбі галицького українця з усією московською імперією. Причому після того, як згинули останні чеченські бойовики, саме галичани знову опинилися на вістрі атаки «на москаля».
Глянувши на карту Івано-Франківська і почитавши назви його вулиць, одразу стає зрозуміло, який дух культивується в цьому місті. Тільки в південній частині прикарпатської столиці головні транспортні артерії носять імена Коновальця, Бандери, Мельника, Шухевича, Стецько, Мазепи, Петлюри і навіть Джохара Дудаєва. А що вже казати про всі інші численні вулиці та майдани в інших міських районах. Проте саме в південній частині міста розпочалися роботи зі встановлення небувалого досі монументу провіднику ОУН-УПА Степанові Бандері. На цей меморіальний комплекс вже заплановані десятки мільйонів гривень з місцевих бюджетів, численні пожертвування громадських, релігійних та політичних організацій. Тож не дивно, що вже вневдовзі це пам’ятник буде конкурувати з меморіалами Кім Ір Сена, Хо Ші Міна та Туркменбаші. Призначення такого комплексу — це заряд для «кулі», що летить на Москву.
Городяни Івано-Франківська не відмовляються від своїх настроїв і не перестають грозити кулаком у бік «страшного» москаля. Частково цю політику підігрівають збанкрутілі політики, адже віртуальний захист прав та інтересів колишніх вояк УПА дає їм шанси займати депутатські крісла в парламенті України та в місцевих радах і отримувати доступ до державного корита. Проте не вони, політики, вигадали ідею змагатися з Кремлем. Ця ідея фантом у формі вищої духовної сутності потужного егрегора* діє незалежно від національної еліти. Навпаки, представники влади примазуються саме до цього енергетичного згустку ідей, таким чином культивуючи дух війни, який рано чи пізно дасть про себе знати. Кажуть що в 1941 році саме 22 червня вчені відкопали могилу Тамерлана і таким чином збудили дію шаленого егрегору, що вилився в розруху та загибель десятків мільйонів людей за час другої світової війни. В останні роки на заході України чомусь (?) почастішали природні катастрофи: повені, урагани, масштабні аварії.
Загравання з небезпечними егрогорами міжнаціонального протистояння ніколи не закінчується добром. Про це, мабуть, мали б пам’ятати всі, хто хоч трішки розуміє енергетичну складову людської спільноти. Ненавистю та погрозами тяжко досягнути поступу та порозуміння в стосунках і з сусідами, й у своїй сім’ї. Українці мають про це пам’ятати, оскільки, на відміну від Івано-Франківська, що має вигляд цілісної однорідної свинцевої кулі, держава Україна подібна на бочку з порохом. І щоб ця бочка бува не здетонувала на своїй території — варто б переглянути свою внутрішню політику та національну ідеологію.
Отже, якщо окремі політичні лідери й думають про те, як би завдати Російській Федерації найбільшої шкоди, то у нас просто є справжня «ядрьона» бомба (не ядерна — оскільки всю нуклеарну зброю ми віддали Росії). Свого часу «визначний» радник нашого президента Борис Немцов шкодував, що в Росії немає такого гарного президента, як наш. Так от, в якості гуманітарної допомоги (наче троянського коняку) ми могли б подарувати Москві нашу політичну верхівку: Ющенка, Тимошенко, Януковича в придачу з Ахметовим. Саме вони, отаборувавшись за стінами Кремля, за рік-два вирішили б одвічну мрію галицького хлопа — підірвали б ворога зсередини, та ще й так, що вже б йому нічого не помогло.
Тоді б нарешті ми, в Івано-Франківську, могли б собі мирно жити, реалізовуючи мрії нашого великого пророка Кобзаря: сім’я б вечеряла коло хати (на вулиці Вишневій, Абрикосовій чи Виноградній), хрущі дружньо гуділи б над вишнями….
*Егрегор (від лат. ex- и grex — буквально «із стада») —ментальний конденсат, що породжується думками та емоціями людей і набуває самостійного буття.
Comments are closed.