З давніх-давен, із покоління в покоління, передавалися знання про цілющі властивості висушених плодів фруктових дерев і не тільки. Їх завжди брали з собою мандрівники та воїни прадавніх часів. Це було зручно, вигідно, а головне — корисно. Із власного досвіду можу сказати, що у кожній із 42 країн світу, в яких мені пощастило побувати, я зустрічав сухофрукти або смакував те, що з них готують.
З дитинства пам’ятаю підвішені на стриху у дідовій хаті продовгуваті кошики, плетені з тонкої лози (аби сухофрукт «дихав»). Висіли вони ближче до комина, де завжди було тепліше й підтягувало димком. Кошиків було декілька. В одному — солодкі яблука, в іншому — квасні, у третьому була грушка-цукрівочка, така маленька, червоненька й дуже солодка. Висів і кошик зі сливками, які дідо обов’язково пропускав через димок, коли підсушував. Якось окремо, без особливої поваги, а можливо й навпаки — з особливою шаною — лежала сушена грушка-дичка. Вона була у куфері, також на стриху, але чомусь не підвішена, і її було найбільше.
Відверто кажучи, мені здається, що саме та дичка та піддимлена слива робили той дідусів узвар таким, яким він запам’ятався на все життя. Від того часу смачнішого я не зустрічав. І як ми не намагалися повторити чи хоч наблизитися до дідусевого еталону узвару, нічого в нас не виходило. І здається мені, я знаю, в чому причина. По-перше, та дичка давно всохла, її зрізали. Немає тої сливки. А ті, що залишилися, ніхто не піддимлює, коли сушить. Але найголовнішими, я думаю, були дідусеві руки, які з любов’ю чистили кожне яблучко та грушку. При цьому він ще й розповідав нам різні байки. Ми теж допомагали чим могли, бо знали точно, що взимку більше ціленьких сушничок з узвару отримає той, хто більше поміг.
Про те, що сухофрукти дуже корисні знають усі, та, на жаль, вживають їх дуже рідко, хоча це варто було б робити щодня. До речі, у нас в сім’ї сухі яблучка, курага, чорнослив, горішки та чорна горобина — завжди на столі.
В основному люди обмежуються використанням сухофруктів для приготування компотів і при випічці. Взимку майже немає натуральних стиглих фруктів, а ті, що продають, як правило, зірвані недостиглими, аби краще зберегтися при транспортуванні. Що це означає? Просто поживні речовини не встигають у них утворитися в достатній кількості. Натомість, сушені фрукти мали нагоду достигнути, бути зірваними, як то кажуть, у самому соку та зберегли для нас всі біологічні активні речовини у концентрованому вигляді. Тут немає ароматизаторів, барвників і підсилювачів смаку. Природа мудріша навіть за найясніший людський розум, і все, що потрібно, зробила та передбачила. Її не здуриш…
Усі сухофрукти достатньо солодкі, але в них міститься не цукор, а глюкоза та фруктоза — природні вуглеводи, які точно не шкодять організму. Від них немає загрози ожиріння й ризику захворіти на гіперглікемію. Можливо, саме різке скорочення вживання сухофруктів зумовило ці захворювання в людини?
А ось головні аргументи користі сухофруктів: вітаміни (А, В1, В 2, В3, В5, В6), мікроелементи (залізо, кальцій, калій, фосфор, магній, натрій). Тож беріть кошики і, якщо немає свого саду, їдьте до лісу, де ростуть дикі яблучка та грушки, не лінуйтеся, назбирайте для себе та близьких. Взимку собі й подякуєте. До речі, зараз у лісі і шипшинки є багато, а вона також не буде зайвою у вашому узварі.
Отож готуємо узвар, пам’ятаючи, що кожен із сухофруктів має свою тривалість варіння до м’якості. Тому треба закладати їх у чіткій послідовності. Спочатку — яблучка та грушки. Коли вони трошки «кипнули», додаємо сливочку, вишеньку та шипшину. Даємо добре прокипіти. Потім, в окремо відібраному фруктовому відварі, розводимо мед (скільки не шкода, аби було до смаку) і додаємо в каструлю. Доводимо ще раз до кипіння, відносимо у прохолодне місце настоятися 5-6 годин.
І ще — важливо. Не забудьте перед приготуванням узвару потримати сушениці у холодній воді. Це підготує їх до повної самовіддачі всього поживного, дарованого природою.
Аби приготувати узвар, нам знадобиться:
розмір каструлі — на ваш розсуд,
сухофруктів — скільки не шкода.
Смачного!
Comments are closed.