Нагло переселена в майбутнє політична наука ще намагається приставити до навколишнього туману свої старі-звичні лінійки. Але мірила кожного разу показують різну дурню. То градус більше за 360, то відстань менша за 0.

“…Поки ті молять за нас Господа, хтось із церковних мусить мати справу з лайном світу сього. Важка ця стезя й багато проститься їм з тієї марноти, до якої застромлені”.

“Наче хтось вирізає кавалок оскаженілої політики звідкись з Херсону або ж зі столичного поля гризні за владу та пересаджує його просто в центр нашого християнського міста”, – пише Єшкілєв.

«Він такий простий!» – радісно спалахують диванні та городні фракції нашої громади, коли чергова політична мавпа починає пускати сльози або ж десь на випасі зосереджено киває, слухаючи народні стогони про зогнилу картоплю та знахабнілих жуків.

“Україна унікальна тим, що більшість наших людей вірить: якщо всім відому речовину старанно загорнути у папірці, то вона, та речовина, ніколи звідти не вилізе й навіть смердіти не буде. А якщо запах й промкнеться, то лише як фіалковий або й трояндовий аромат.”

Ми, в принципі, знаємо, що поряд з нами живе значна кількість людей, що підпадають під означення «неадекватів». Навіть здогадуємося, що їх немало. Але одного чудового дня відкривається правда: їх багато. Їх дуже багато. Їх критично багато.

” Після важкої праці на грядках ані таблиця Кене, ані норми конституційного права якось не лізли у стомлені сонцем голови обивателів. Що вже й казати про рівняння та хімічні формули”, – пише Єшкілєв.

У нас є досвідчені майстри, які, за бажання, здатні капіталізувати все – й ті рискалі, що на них знову примудрилися наступити, і свіжу гулю на голові й несвіжих тарганів у голові.

“Новобудови не лише псують міський ландшафт. Вони ще й витісняють з міста повільну смерть. Особливу неквапну смерть, що причаїлася в цеглі старих будинків”, – пише Єшкілєв.

“Деякі з коментаторів трагедії кажуть про Знак. Про те, що падіння гордого соборного шпилю символізує закінчення довгого – ледь не тисячолітнього – історичного циклу, початок якого припав на часи будування храму Богоматері Паризької”.

«Нас попереджають, – стишив він голос. – А ми не чуємо. Зло входить до наших осель, а ми того вперто не визнаємо».. І я згадав, що приятель, як тепер титулують, доктор філософії, – пише Єшкілєв.

“Він колись наснився мені, той цирк. З усіма його акробатами, гіпнотизерами, бегемотами. Вже й не пам’ятаю, як виглядали акробати, а в бегемотів було щось від трансформерів. Тобто бегемотами вони прикинулися для гастролей”, – пише Єшкілєв.

Це в старших поколінь у світоглядному фундаменті лежать тексти і травми. А в покоління репу – переважно настроєвий туман, в якому замість їжачка ховається передчуття невідворотного краху теперішнього світу.

«Полум’яних служителів ідей грають у всі дірки. А вони, сараки, потрапляючи до волохатих лап політтехнологів і кураторів, все собі щось бурмочуть про «невмирущі цінності», – пише Єшкілєв.

Все це ми вже проходили восени 2013 року. Але тоді не було війни. Й відповідно перед суспільством не стояла дилема: визнати моральну смерть держави головною небезпекою чи не ризикувати зміною коней на переправі, яку обстрілює ворог.