Боротьба нового зі старим відбувається завжди і всюди. Але є випадки, коли нове приходить не на цвинтар старих звичок і уявлень, а в ті місця, де старе почувається добре і комфортно. Де воно не збирається здавати своїх позицій і дивиться на все нове, як на мале пиво.
Власне це й відбувається з нами. Нам багато розповідали про те, що, мовляв, для ствердження нового треба лише перемогти свідомих носіїв зла. Але ніхто не сказав, що корені зла заглиблені у глибинах сумної та впертої рільницької цивілізації, яка примудрилася пережити бурхливі події минулого століття, майже не втративши своїх мезозойських звичок і забобонів.
В цьому їй допомогло те, що ми звикли називати «совком». При всіх закликах до будівництва майбутнього СРСР являв собою «культурну консерву», державний апарат котрої на повну потужність працював на ізоляцію населення від усього нового, що хвилювало і наснажувало світ.
Конструктори тотальної ізоляції мали на меті збереження того архаїчного варіанта марксистської ідеології, що з легкої руки людини у кепці запанував від Сяну до Владивостока. Але у створену ними «консерву» потрапили не лише носії радянської цивілізаційної матриці, а також — і в більшості — мільйони представників селянського світу, що застряг у віковічній бідності та культурному безчассі.
Україна перетворилася на своєрідний заповідник народницько-утопічного мислення, такого собі «народницького комунізму», який пережив і марксизм-ленінізм, і «консерву»-СРСР. Який живе-квітне, оточивши себе стіною примітивних міфів та сільських забобонів. Адже навколо давно вже не епоха Франца Йосифа, де «народницький комунізм» ще мав сенс для існування, а ХХІ століття, де смисли та уподобання рільницької цивілізації виглядають, немов ожилі музейні експонати.
В нашому заповіднику не просто вірять знахарям і колекціонерам глечиків. В нас лікуються в «нейрохірурга» з дипломом швачки, слухають пісні співочого ректора і голосують за аферистів, що махають вилами і цьомають домашню худобу.
Це така собі «релігія бідних», замішана на шаленій заздрості й ненависті до багатих та успішних, на вузькому хуторянстві та на очікуванні месії у його гайдамацькій іпостасі.
Зрозуміло, що для входження до цивілізованого світу Україні недостатньо подолати корупцію та врегулювати розподілення соціальних благ. Необхідно зруйнувати джерело зла — архаїчну матрицю «народницького комунізму». Але це джерело в нас і досі, як і двісті років тому, ототожнюють з традицією, з громадянським фундаментом і навіть із заповітами предків.
Відділення світоглядної архаїки від традиції — справа складна. Вона потребує багаторічної роботи не лише професійних культурологів, але й звичайнісінького просвітництва. Того просвітництва, замінником якому в нас виступає зомбоящик з соціальними телешоу.
Але ті з віруючих «релігії бідних», що дивляться зомбоящик, бачать у телешоу зовсім не приклади подолання суспільної дикості. Вони бачать там ненависний їм світ багатих та успішних, що сміються над незрозумілими їм речами (чи не над ними самими, бува?), граються в незрозумілі ігри та хизуються своїм (чи заслуженим? — підозрюють глядачі) успіхом.
І на корінні зла знов зріють грона ненависті та помсти.
Володимир Єшкілєв
