Газета Люди

Віталій Родимюк: «Пора виходити з колективного психозу»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Ще на початку березня, коли в Івано-Франківську лише починали говорити про коронавірус, з’явилася ініціатива StopCovid-19.if. Це була група людей, які об’єдналися, аби допомагати лікарям боротися з вірусом. Згодом ця ініціатива стала частиною Антикризового фонду у боротьбі з COVID-19.

Як починали та чому взялися допомагати, «Репортер» говорив із Віталієм Родимюком – одним із засновників об’єднання StopCovid-19.if.

Віталій Родимюк - ініціатор об'єднання StopCovid-19.if
Віталій Родимюк – ініціатор об’єднання StopCovid-19.if
– Віталію, ініціативу створили ще до оголошення карантину. То ви вже тоді знали, що медикам буде потрібна допомога?

– Якраз на початку березня мій друг повернувся з Іспанії, і ми сім’ями вирішили поїхати на екскурсію у Львівську область. А по приїзду він написав мені, що йому кепсь­ко, висока температура. Це було в неділю, а в понеділок він пішов у поліклініку. Його одразу запакували у «швидку» й відвезли в обласну інфекційну лікарню.

Йому насправді було дуже погано, що дивно, бо здоровий хлопець, спортом займається…

Ясно, що в лікарню ні родичів, ні близьких не пускали. Виходити з палати теж не можна було. І от він попросив когось із персоналу принести йому пити. Воду принесли у надбитій брудній склянці, яку навіть до рук брати не хотілось.

Він надіслав мені фото тої склянки, і я собі подумав: я ж, напевно, завтра теж там буду? Звісно, тоді ще «підігрівали» ситуацію ЗМІ, тож я вирішив, що потрібно щось робити. І хоч офіційно карантину ще не було, ми почали допомагати лікарням, бо знали, що вони перевантажені хворими.

– Коли ви кажете «ми», то кого маєте на увазі?

– В мене є чат друзів, переважно це колишні однокласники, і є чат по роботі – це компанія bvblogic. В обидва чати я написав повідомлення, що мені щось хотілося б зробити, і запропонував їм долучитися. І от, відгукнулася частина друзів, і частина колег з компанії.

Разом нас назбиралося десять, а це вже мініорганізація. Треба було лише вирішити, як побудувати процес.

Ми збиралися щодня о 19:00 на онлайн-нараду і говорили про те, що хочемо зробити та який результат отримати.

– З чого почали вже саму роботу?

– Першочергово потрібно було зібрати потреби від лікарень.

Але на самому початку то був якийсь хаос. Медики зверталися до нас з одними потребами, керівники лікарень – з іншими. І, крім нас, вони зверталися й до інших волонтерів. Тому ми вирішили це якось систематизувати.

Визначили окрему людину, яка відповідала за збір потреб, і так само просили лікарні, щоб вони мали відповідальних за ці потреби. Інформацію збирали через спеціаль­но розроблені Google-форми.

Спочатку ми пішли по франківських, опорних лікарнях, а потім розширилися на область.

Окремий напрямок роботи – це закупки. Спершу як було? Ми з кимось домовлялися, нам казали: «Добре, скидаємо рахунок», а коли ми збиралися оплачувати, то нам казали: «Ціна змінилася – або платіть більше, або в нас вже є інші клієнти». Тобто був ажіотаж і багато хто на цьому просто робив бізнес.

За налагодження процесу закупок взялись люди, які мали в цьому гарний досвід. Перед тим, як щось закупити, ми отримували три пропозиції від різних постачальників. Бачили, що ціна актуаль­на, і аж потім укладали угоди.

З самого початку ми все оформляли документально, бо йдеться про волонтерські гроші, і будь-яку закупку ми можемо підтвердити.

– Як ви збирали гроші?

– Процес збору коштів – це, власне, третій напрямок. Ми розробили спеціальний сайт для фандрейзингу, запустили групу у Facebook, готували різні промоматеріали. Звісно, коли ми об’єднали зусилля з платформою «Тепле місто», то вони дуже підсилили щодо комунікацій.

І ще був дуже цікавий процес – це процес доставки. Бо бувало, привозиш у лікарню допомогу, і не можеш знайти того, хто може підписати, що він цю допомогу взяв. А як потім звітувати перед людьми? Має ж бути якийсь акт прийому-передачі.

Класно, що в нас в команді були люди, які мали хороші організаційні здібності, тож вони змогли налагодити всі ці процеси.

– А чому вирішили приєднатися до Антикризового фонду?

– Мені подзвонив Юрій Филюк (керівник компанії «23 ресторани», співзасновник платформи «Тепле місто» – авт) і каже: «Ви це перші почали, але ми теж хочемо вклинитися, ми готові допомогти». Саме він був ініціатором об’єднання. Зрозуміло, що ми довго не думали, бо чим більша команда, тим краще. Паралельно об’єднатися погодився й ІТ-кластер.

Ми, як і раніше, відповідали за збір кош­тів, збір потреб і логістику. Вони ж займалися маркетингом, комунікацією. Окремо запустили напрямок роботи з малозабезпеченими. Тобто почали формувати й розвозити місячні продуктові набори.

Ще з’явився один новий напрямок – харчування лікарів. Тобто деякі ресторани погодилися готувати обіди для медиків, і це при тому, що для них самих це були не найсолодші часи.

– Зараз хворих стало більше, чи збільшились потреби лікарень?

– З того, що я знаю, то зараз вже засобами індивідуального захисту допомагає держава. По-друге, самі лікарі почали до цього ставитись спокійніше. Бо на початках, як чорт кадила, боялися вірусу.

Волонтерство свою роль зіграло на початках, як і у 2014 році, коли почалася війна. А зараз у цьому гострої потреби нема. Держава має величезний ресурс для допомоги, просто потрібен був час, щоб запустити сам процес.

– Франківськ нині у «червоній» зоні. Як ви ставитесь до карантинних обмежень?

– Мені здається, що в нас у державі поломана система прийняття рішень, вона неадекватна. На мою особисту думку, обмеження мають бути, але для груп ризику – людей з хронічними хворобами і літніх людей.

Статистика показує, що ти рано чи пізно захворієш. От, у мене є два рідних брати, які дуже строго дотримувалися всіх рекомендацій, буквально донедавна. І вони обоє захворіли. Я ж ставлюся до цього спокійніше і я не хворів – це навіть десь смішно.

Зараз держава просто робить вигляд, що вона приймає запобіжні заходи. Люди роблять вигляд, що вони цих заходів дотримуються, хоч одну маску носять від початку карантину. Поліція робить вигляд, що вона працює і штрафує за порушення, а в поліцейського, який виписує штраф, в самого маска на бороді висить.

Вірус є – це факт. Але потрібно вже виходити з цього колективного психозу і жити далі.

Авторка: Ірина Гаврилюк

Матеріал опублікований в рамках проєкту «СВОЇ», який виконується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Контент є виключною відповідальністю газети «Репортер» і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду США.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.